Мальовниче село Клебанівка розкинулось між двома пагорбами. З покоління в покоління його жителі передають багато легенд та переказів. Найбільше легенд про напад татаро-монгольських орд, про калину, як символ України, про вірне кохання, про зраду і помсту. 

Старожили розповідають, що перший житель села поселився тут на ім`я Клебан. Від його імені і пішла назва села – Клебанівка.

В одному селі була си дівчина. Десь си спарувала з файним парубком, і мали вже би справляти весілле. А по сусідстві жила їдна жінка, же мали її за ворожку. Не те, жеби вона була якась відьма, чи ше там що. Качала яйці від перестраху, вміла дохторувати від приворотного зіллє, розуміласє на всіх травах. А ще мала таку силу ув очах, же ніхто не міг витримати.

Мала тая жінка сина, а той син хотів тої сусідської дівки за жінку. Він то хотів, а вона ані ніц того си до голови не брала. Рішила тая жінка привернути тую дівчину до сина. Чого вона не робила, чого не давала, — ніц не вийшло.

Вже ниньки так якби маємо весілє. Молоді сидят за посагом, а гості їх даруют. В нас так ведетьсє, же гості за посагом перепивають з молодими. Стала до посагу і тая сусідка з сином. Же но випила молода з ними, як сталосє її зле, і мусіли положити її до ліжка. Скінчилосе весілє сумно, бо молода була ані жива, ані мертва. Здавалосє, же спала, але добудитися ніхто не був годен. Десь вона була у такому стані коло місяця. Ані рідні, ані той чоловік не мають ради. Хтось їм нарадив взяти дещо з її одежі й поїхати там і там до одної ворожки. Лишила та ворожка тії речі і сказала, жеби приїхати за три дні.