Сходить сонце над селом раненько - (с. Клебанівка)

Сходить сонце над селом раненько

Вабить очі небо голубе

Ой, село моє, село рідненьке

Як же не любити мені тебе?

 

Тут Шевченка слово проростало

Цвіт калини – в душах і серцях

Добрі справи ми успадкували

Нам би їх сповідувать у віках.

 

              На північ від с.Богданівка, між двома пагорбами розкинулось наше рідне мальовниче село Клебанівка.

              Село… Рідний край. Воно немов чарівна струна звучить для кожного. Людина підросте, залишить рідну домівку, шум вітрів у смерековому лісі. Але де б людина не була, ким би не стала, звичаї і обряди на все життя залишаться у серці кожного, сільські легенди переповідають з покоління в покоління.

              Найбільше легенд у нашому селі залишилось про напад татаро-монгольських орд, про калину, як символ України, про вірне кохання, про зраду і помсту.

              Старожили розповідали що перший житель села поселився тут на ім`я Клебан. Від його імені і пішла назва села – Клебанівка.

          

 

 

Легенда про калину.

              Одного гарного погожого дня на наше село напали чужинці, вони бігали від хати до хати, старих людей вбивали, молодих забирали в полон, грабували все, що можна було забрати з собою. А що не можна було забрати то спалювали.

              Одна дуже красива молода відважна дівчина вирішила втекти від злих яничарів, але їй не вдалось втекти, ворожа шабля наздогнала її і зарубала. А на шиї у дівчини було багряно – червоне намисто. Воно розірвалось і розсипалось. І на тому місці, де впали обкривавлені намистинки, виросли кущі червоної калини, які весною зацвітають білим пахучим цвітом, а восени вкриваються червоно - гарячими гронами, нагадуючи про криваву боротьбу селян з яничарами.

 

 

 

 

 

Золото чи вірність своєму народу.

              Давно це діялось. Була гаряча жнивова пора. Всі працездатні люди були в полі, збирали врожай. Раптом хтось крикнув: «Татари!». Люди кинулись бігти до схову. На краю села була побудована велика стодола. Вона служила сховищем від нападників. Люди там захвалить. Лише одна жінка не добігла до схову і її зловили татари. Вони вимагали в неї, щоб вона просила, щоб люди відкрили стодолу. За це вони дадуть їй в нагороду багато золота. Жінка зрозуміла, що татари не дуже добре розуміють українську мову і вона перехитрила татарів. Вона стукала в двері і говорила: «Відчиніть і ні», «Відчиніть і ні», «Відчиніть і ні». Люди зрозуміли її і не відчинили. Раптом в небі загриміло, вдарила блискавка і всі татари загинули, а жінка перетворилась на плакучу вербу.

              Вже давно немає тої стодоли, а верба стара росте край поля. Молоді віти щовесни зеленіють і хиляться до самої землі, немов дякують Господу Богу, що врятував стільки людей від татарської шаблі.

 

 

Легенда про вірне кохання.

              Молодий стрілець дуже полюбив гарну карооку, чорнобриву дівчину на ім`я Катруся. Вони зустрічались біля млина, де текла річка і ріс кущ калини, любились та присягались у вірності.

               Пішов той стрільчик волю здобувати, залишив Катрусю саму страдати і його дожидати. Довелося йому гірко бідувати: голод і холод переносити, а ще ворожі кулі часто приймати та рани пекучі перевивати.

               Пройшов рочок, другий, дівчина тужить, плаче з жалю побивається та з сльозами калини питається: «Скажи, калинонько, де мій миленький, чи живий, здоровий, коли до мене повернеться?»

               А калина відповідає: «Нема твого стрільчика живого, бо ворожа куля його підбила, червоною кров`ю його тіло облила».

               Дівчина , як почула таку страшну звістку, то з жалю заніміла, а коса її посивіла. Все життя ходила Катруся до млина, де ріс кущ калини, який був єдиним свідком їхнього великого кохання. Шелестів вітер листочками калини, ніби шептав: «Я тебе кохаю, Катрусю».

 

 

Туга за рідним краєм.

               Одна молода пара зустрічались, полюбились щиро. Прийшла пора одружуватись. Була неділя, гарний був погожий день, світило сонце, все село раділо, бо в селі весілля – то велика радість.

               Коли вийшли весільні гості з молодими, старостами, дружками, дружбами, щоб іти до шлюбу, до церкви, раптом налетіла бусурманська орда з гострими шаблюками. Гості з вилами, лопатами, сокирами, що кому попало під руку кинулись у бій, але бій був нерівний. Загинули наші від гострих бусурманських шабель.

               Один турок приглянувся до дівчини молодої, яка була гарно одягнена у весільну одежу.

               Її заарканили і погнали в Туреччину. Не було кому плакати за молодою, бо, вся рідня і її наречений стекли кров`ю, порубані турецькими шаблюками. Там в Туреччині її відходили і продали в рабство за великі гроші.

               Дівчина в турецькій неволі зустріла українських полонених, які годували биків, різали їх на м'ясо для турків. Вони вирішили допомогти дівчині втекти з турецької неволі. Треба було пливти водою. Вони підготовили багато бичачих міхурів. Коли дівчина підходила до річки, вона надувала міхурі, прив`язувала їх до рук і ніг і так перепливала річку, а перепливала вона тільки в ночі.

               Цілий рік українська полонянка добиралась з турецької неволі до рідного дому.

               Прийшовши до рідного села, впала на коліна і цілувала рідну землю.

 

 

Легенда про зрадливе кохання.

               На північному сході, між Клебанівкою і Коршилівкою, біля татарського шляху є поле, де ніколи не родять ні зернові, ні технічні культури. Росте там тільки червоний мак і голубі волошки.

               Розповідають старожили, що колись в далеку давнину тут дівчина застрілила хлопця, який її зрадив, надумав женитися з іншою.

               Любив Василько Євгенію, дуже любив. Вони всюди були разом: на вечорницях, зустрічались в лузі біля річки під розлогими вербами. Про їхнє кохання знали вже в селі. Всі думали, що вони ніколи не розлучаться.

               Раптом Василь почав все рідше приходити до Євгенії. Пішла по селу чутка, що Василь вже залицяється до Марії і вже готуються до весілля. Євгенія відчула і зрозуміла що Василь зрадив її, а під серцем в неї вже тріпотіло нове життя, плід кохання.

               І от одного разу, коли Василь поїхав купляти весільні подарки для Марії, Євгенія з наганом в руці засіла в житі біля татарського шляху.

               Коли Василь наблизився до того жита, Євгенія вистрілила в груди коханого Василька. Кров залила біле тіло Василька, і він востаннє глянув своїми голубими очима на синє небо і мертве тіло впало в пахуче жито.

               З того часу тут ростуть голубі волошки, ніби нагадують очі Василька і червоні маки, які нагадують пролиту кров за зрадливе кохання.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА.

 

  1. 1.Легенди Тернопільщини // Легенди та інші перекази Тернопільщини / Упор. М.М.Крищук.- Тернопіль, 1991.- 94с.
  2. 2.Гасай, Є. І гомін віків, і природи краса. Дорогами Підволочиського району: Путівник / Є.Гасай, Р.Матейко, Б.Мельничук.- Тернопіль, 1991.- 72с.
  3. 3.Спогади жителів села Клебанівка: Пелипчук Теклі Іванівни (1915 року народження), Рубахи Ольги Ярославівни (1943 року народження).

         Скалатська земля народила чимало юних талановитих особистостей:

         Деньків Руслана;

         Гелету Тетяну;

         Сайко Оксану;

         Кузик Олесю.

        

 

 

 

 

 

 

 

         І хочеться закінчити цю розповідь рядками віршика «Рідний Скалат» Свіжака Йосипа, нашого земляка.

 

Мій Скалат б’ється в

України грудях,

Цвіте на віковічній

цій землі.

Стрічають всіх

гостинні наші люди

Завжди із хлібом – сіллю

на столі.

 

Цвітуть сонцями

жовті перевесла

На синім фоні

батьківських осель

Тут нація із забуття

воскресла

і Україна тут –

понад усе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільської обл.: В 26-ти т. / Ред. кол.: Тронько П.(гол. редкол.) та ін. – К. – ін-т Історії Акад. Наук УРСР, 1973. - 639с.

 

2. Гасай Є. І гомін віків, і природи краса: Путівник [Дорогами Підволочиського району]. – Тернопіль.: Ред.-вид. відділ управ. по пресі, 1991. – 71с.

 

3. Збручанське літо. Антологія поезії Підволочищини / Укладання Жанни Юзви. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 144с.

 

4. Легенди Тернопільщини. Легенди та інші перекази Тернопільщини. – Тернопіль.: Ред. вид. відділ по пресі, 1991. – 93с.

 

5. Радзієвський В., Бурна В. Медобори: Путівник. – Л.: Каменяр, 1971. – 180с.

 

6. Свіжак Й. На зламі тисячоліть. – Чортків, 1999. – 55с.

 

7. Гримайло Д. Голуба зірка на білому полі: [Скалату виповнюється 440 років] // Гомін Волі. – 2004. – 4 вересня. – с.3.

 

8. Гримайло Д. Древній Скалат відзначає ювілей // Гомін Волі. – 2000. – 7 вересня. – с.2.

 

9. Гримайло Д. Місто древнє, місто молоде: [400 років тому Скалату було надано Магдебурзьке право] // Гомін Волі. – 2000. – 23 серпня. – с.4.

 

10. Сиривко Я. Свято в місті на Скалах // Гомін Волі. – 2000. – 14 жовтня. – с.4.

 

11. Сівкава Л. Скалатська Фортеця під опікою держави: [Пам’ятки рідного краю] // Гомін Волі. – 2005. – 21 травня. – с.1.

 

12. Савчин О. Кілька сторінок з історії Скалатщини // Русалка Дністрова. – 2000. - № 23-24. – с.9.

 

         Легенди почуті і записані з уст:

 

                             вчителя географії – Камінського Ю.І.;

                             вчителя історії – Кат русака В.М.;

                             вчителя української мови і літератури – Федькова В.М.;

                             бібліотекаря школи – Кузняк І.С.

Останнє редагування Середа, 12 жовтня 2016 19:57

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Випадкова стаття

  • Сивий Мирослав Якович
    (16.02.1950р., с.Клебанівка Підволочиського р-ну) – вчений у галузі геології та конструктивної географії, педагог. Доктор географічних наук (2005р.). Закінчив…
    23/06/2011 - 05:черв.
  • Достман Олександр Леонідович
    (16.12.1959р., смт.Підволочиськ) – шоумен, засновник і продюсер Культурного фонду АРТЭС (Росія). Після служби в армії працює у Хмельницькому…
    10/05/2011 - 09:трав.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук