Релігійні діячі (11)
(в миру Борис Ігорович Яворський; 8.08.1976 року, с. Оріховець Підволочиського р-ну) - єпископ Конотопський, вікарій Сумський. Після закінчення Оріховецької загальноосвітньої школи I-II ступеня, вступив в Тернопільське музичне училище ім. С.А. Крушельницької на клас хорового диригування, яке не закінчив з причини вступу в семінарію. Одночасно навчався в Підволочиській загальноосвітній школі I-III ступеня № 1. В 1995 році вступив в Київську Духовну Семінарію Української Православної Церкви Київського Патріархату. 15 березня 1998 року ректором Київської духовної академії і семінарії, преосвященнійшим Даниїлом, єпископом Вишгородським, в Академічному храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова м. Київ був рукоположений в сан диякона. Цього ж року переведений в Тернопільсько-Кременецьку єпархію для служіння. З серпня 1998 р. по 27 червня 2000 року служив дияконом в Теронопільсько-Кременецькій єпархії. 27 червня 2000 року був переведений в Тернопільсько-Бучацьку єпархію і 12 липня 2000 року високопреосвященнійшим Василієм, митрополитом Тернопільським і Бучацьким, рукоположений в сан пресвітера в храмі святих апостолів Петра і Павла с. Пушкарі Бучацького району, Тернопільської області.
(20.09.1917р., с.Токи Підволочиського р-ну – 07.11.1990р., м.Рим, Італія; похований у кафедральному соборі м.Пшемисль (Польща)) – кардинал римо-католицької церкви, префект Конгрегації Східних Церков.
Навчався у Тернопільській гімназії яку закінчив у 1935р. Після закінчення гімназії вступив до Львівської духовної семінарії. Перериває навчання у семінарії і вступає до школи підхорунжих у Тернополі. Згодом навчається в університеті Яна Казимира. Як активний учасник захисту Польщі проти розподілу Німеччиною та СРСР 1939 р. заарештований, засуджений на 5 років і висланий в Архангельськ. Там він пробув аж до 1943 р. На території СРСР вступив до Польської армії Владислава Андерса і 20 січня отримав документи на звільнення.
8 лютого 1943р. Владислав Рубін у групі римо-католицького духовенства прибуває до Бейруту, де закінчує навчання у семінарії. 30 червня 1943 р. В.Рубіна висвятили на капелана. Він приступив до виконання обов’язків душпастиря польських емігрантів, особливо молоді та студентів у Лівані.
(в миру Гуменюк Павло Зіновійович) - Єпископ Вишгородський, народився 23 травня 1980 року в селі Новосілка Підволочиського району Тернопільської області. У 1987 році пішов у Новосілківську загальноосвітню школу. У 1995 році пішов у Староскалатську середню школу. По закінченні шкільної освіти в 1997 році вступив до Київської Духовної Семінарії, яку закінчив у 2001 році. 1 жовтня 2000 року з благословення Святішого Патріарха Філарета прийняв чернечий постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва. 8 жовтня 2000 року в Свято-Володимирському Патріаршому кафедральному соборі міста Києва Святішим Патріархом Філаретом рукоположений у сан ієродиякона, а 29 жовтня 2000 року в сан ієромонаха.
(в миру Андрій Анатолійович Писик; 22.05.1979р., смт. Підволочиськ Тернопільської області) - український релігійний діяч, архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року - Української Православної Церкви Київського Патріархату). Архієпископ Тернопільський і Кременецький.
Народився 22 травня 1979 у смт Підволочиськ. Батько – інженер, мати – працівник культури, довголітній директор Підволочиської центральної бібліотеки. Ріс допитливою дитиною. Цікавився різними науками, проте найбільше захоплювався математикою, фізикою, астрономією. У восьмому класі прочитав Біблію, що стало переломним моментом у його житті і навернуло Андрія на священичий шлях.
Підволочиську середню школу у 1996 році закінчив із «золотою» медаллю і вступив до Київської духовної семінарії. Оскільки вступні іспити склав успішно, то зарахований одразу на другий курс. Під час навчання ніс послух у бібліотеці при духовній семінарії. Київську духовну семінарію закінчив в 1999 р. і продовжив навчання в Київській духовній академії. Там зрозумів що життя має пов’язати з чернецтвом.
26 жовтня 2000 р. намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм пострижений у чернецтво з нареченням імені Нестор (на честь преподобного Нестора Літописця). Того ж року рукоположений на ієродиякона, а вже через півроку, 28 травня 2001 р., Святійший Патріархом Філаретом рукоположений на ієромонаха.
(1876р., с.Оріховець Підволочиського р-ну – 23.09.1961р., м.Мостиська Львівської обл.) – церковний і суспільний діяч, видавець. Співзасновник Українського національно-демократичного об`єднання. Богослов`я студіював у містах Львів, Відень та Інсбрук (обидва – Австрія). Душ пастир у Скалатському повіті, духівник у Львівській духовній семінарії. Під час 1-ї світової війни – душ пастир українських емігрантів у м. Бремен (Німеччина). Президент Західної області Української Народної Республіки найменував Куницького крилошанином Львівської митрополичої капітули. Парох архікатедральної парафії Св. Юра, викладач у Богословській академії у Львові. Видавав газети «Нова рада» (1919-20рр.), «Наш прапор» (1923-24рр.). 1928-30рр. – посол до польського сейму. 1937-39рр. – голова Комітету допомоги політв’язням. Від 1939р. – у Відні. 1944-56рр. – на засланні в Сибіру. Повернувшись, проживав у Мостиськах. Автор книг «В суздальській тюрмі» і «Вітер з-над моря».
(08.01.1912р, с.Клебанівка, Підволочиського р-ну) – релігійний діяч, священик УГКЦ. Почесний член Лицарів Колумба та інших організацій у Канаді. Закінчив гімназію в м.Тернопіль, Богословську академію в м. Львів. 1929р. заарештований у Тернополі за приналежність до Пласту. Від 1937р. – в Канаді. Душпастир УГКЦ у Канорі, Ріджайні, Саскатуні, Прінц Альберті; будував та відновлював церкви. 1970р. переїхав до США (Фенікс, шт. Анізона), де душпастирював 13років. 1987р. повернувся до Канади, священик у КЕмлупс ( пров.Британ.Колумбія). Духовний опікун Братства українців-католиків Канади Саскатун. Єпархії (1952-56рр.).Дослідник історії українських поселень у Канаді й США, жертводавець на українські потреби.
(1815р., м. Філеїв, нині с. Липівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 10. 11. 1888р., с. Шельпаки, Підволочиського р-ну) – священник, публіцист, історик, громадсько- освітній і політичний діяч, Брат А. Качали. Навчався у гімназії в м. Бережани, закінчив богословський факультет Львівського університету (1842р.). Душпастирював у с.Скорики Підволочиського району, згодом – у Шельпаках, Член-засновник «Посвіти» (1868р.), товариства ім.. Т.Шевченка (1873р.), Галицько-Руської матиці, «Руської бесіди», політичного товариства «Народна рада « (1885р.). Посол (депутат) австрійського парламенту (1873-79рр.) і Галицького сейму (від 1861р.). Зусиллями Качали засновника читальні «Просвіти» у Збаражі та селах повіту. Офірував і заповів значні кошти на розвиток української інституції, зокрема бурси в Тернополі. Автор праць : «Що нас губить, а що нам помочи може» (1870,1873,1874рр.), «Політика русинів»,»Безпосередні вибори до ради Державної і русини» (обидві-1873р.), «Політика поляків з точки зору Русі» (1879р.; польскою мовою), «Похід Собеського під Відень року 1683» (1881р.), «Коротка історія Русі» 1886р.; серія «Руська історична бібліотека», низки статей у періодиці.1995р. в Шельпаках встановлено меморіальну таблицю на честь Качала; його іменем названа вулиця в Тернополі.
(28.08.1830р., м. Філеїв, с.Липівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської області – 01.08.1902р., с. Медин, Підволочиського р-ну) – священик , громадсько-освітній діяч, меценат. Брат С.Качали, Навчався в гімназії у м. Бережани (1839-48рр.), студіював теологію у м. Львів (1848-54рр.). Душпастирював у селах Білоголови і Кабарівці Зборівського р-ну, від 1882р. – в Медині. Головний фундатор будівництва «Руської бурси» у м. Тернопіль (1893р.), утримував за свій кошт кількох її вихованців, засновник при Тернопільській філії «Просвіти» «Стипендіальний фонд ім.. А Качали», жертводавець на НТШ та ін. українські інституції. На його кошти у Медині споруджено школу й читальню «Просвіти».
(20.01.1973р., м.Підволочиськ) – релігійний діяч, науковець. Нагрудний хрест із прикрасами (2001р.). Доктор східного канонічного права (2000р.). Закінчив вищу духовну семінарію в м.Івано-Франківськ (1995р., нині теолого-катехитичний духовний інститут), юридичний факультет Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва (2004р.). Від 1996р. студіював теологію у м.Рим (Італія), навчався на факультеті східного канонічного права у Папському східному інституті. Від 1997р. – викладач Івано-Франківської теологічної академії, 1998-2001рр. – її віце-ректор; від грудня 2001р. – ректор Івано-Франківської вищої духовної семінарії. 2000-01рр. читав лекції при Конгрегації Святих у Римі, викладав загальні канонічні норми на філософському факультеті Прикарпатського державного університету (м.Івано-Франківськ). Від травня 2002р. – Промотор Справедливості Івано-Франківської єпархії УГКЦ, викладач Українського католицького університету (м.Львів); від 2003р. – викладач Катехитично-дяківської академії в м.Чортків. Автор низки праць із теології.
(в миру – Вітер Олена Василівна; 11.01.1904р., с.Миклашів, Пустомирівського р-ну Львівської обл..; за ін.даними м.Київ – 15.11.1988р., м.Львів) – релігійна діячка, мати-ігуменя. Закінчила Львівську жіночу гімназію, півтора року навчалась у медичному інституті. Прийняла постриг у монастирі сестер Василіянок (1921р.). Наставниця для новачок, згодом – ігуменя монастиря сестер Студиток у с.Якторів Золочівського р-ну Львівської обл..; від 1939р. до середини 1940р. – ігуменя такого ж монастиря у Львові. Діяльність у «Просвіті», «Рідній школі» та ін. українських товариствах; організаторка у селах Золочівщини бібліотек, дитячих садків і сиротинців, медичних та господарських курсів, хорів, драматичних гуртків. 11 червня 1940р. органи НКВС заарештували Йосифу за співпрацю з ОУН; про перебування в тюрмі у Львові вона згадує у книзі «Я звинувачую» (вид., найімовірніше, німецькою мовою).