Підволочиськ – селище міського типу, розташоване на Заході України - на правому березі річки Збруч та його притоки річки Самця.

Підволочиськ – земля, яка зберігає історичні пам’ятки кам’яного віку. У ІV – ІІІ тис. до н.е. тут проживали племена Трипільської культури. У І тис. до н.е. тут проживали скіфи-орачі. З середини І тис. н.е. Надзбруччя – арена слов’янства, але разом з тим це місце численних міграцій германських племен, гунів, а пізніше угрів.

Від давніх часів через Збруч проходив торговельний шлях (Кучманський шлях). В місцевості, де шлях перетинав річку на обох берегах виникло два поселення з однаковою назвою – Волочище. Саме в цьому місці вантажі перетягували волоком через заболочену місцевість й на човнах переправляли через Збруч. Найпоширеніша думка, що, назва Волочище походить від слова «волочити» (переправляти). Інша версія – від слова «волока», що пов`язана з одиницею земельної міри, яка мала 30 моргів (близька 17 га). Також вважають, що давньоукраїнське слово «волочище» означає низинне заболочене місце.

Перша письмова згадка про стан на правому березі ріки (західному, галицькому) датується в акті від 9 липня 1463 року про поділ «Отчини своєї» де написано, що ця частина перейшла Василю Збаразькому. Від половини ХVІІ століття це поселення називали Підволочиська (згодом Підволочиськ).

Саме географічне розташування селища стало причиною того, що воно потрапляло у вир усіх історичних подій які відбувалися в Україні.

Ще у травні 1518 року Підволочиськ перейшов до рук уже представника старовинного княжого роду – Костянтина Острозького,за військовий талант якого називали «Mavortis alumnus» (вихованець Марса), «Руським Сципіоном», «Литовським Ганнібалом». У 1569 році Підволочиськ потрапляє під владу польської шляхти і відноситься до Кременецького повіту Волинського воєводства. А в 1583 році – належить князеві Владиславу Збаразькому. З 1631 року – його власники Вишневецькі.

Поселення Підволочиськ на той час представляло собою фільварок.

Під час визвольної війни 1648 – 1654 років польсько-шляхетські війська захопили Підволочиськ (весна 1649), вчинили жорстоку розправу над населеням. В червні 1650 року селянсько-козацькі війська знову визволили наш край. В 1653 році селище опустошили татарські орди. В цей час значно зріс на території району антифеодальний національний рух. Повстанські загони  у вересні 1648р. діяли у районі Підволочиська.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року, Підволочиськ залишився у складі Речі Посполитої.

Після 1744 року і протягом 18-19 ст., краєм володіла родина польських графів Мошинських.

У середині 18 століття поселення на правому березі річки Збруч назвали Підволочиськом, а на лівому березі – Волочиськом.

1772 рік – містечко загарбала Австрія.

1786 рік – прокладено шосейну дорогу між Тернополем і Підволочиськом.

1810 – 1815рр – селище входить до складу Росії.

З 1815 року – переходить  знову під владу Австрії.

З кінця ХУІІІ до середини ХІХ ст. Підволочиськ входив до Староміщинської ґміни (волості) Тарнопольського циркуляру (округи) під назвою Унтерволочиськ. До 1857 року – присілок с.Староміщина.

 А в 1857 році переведено до розряду ґмінних (волосних) міст.  В 1859 році місто отримало гмінний герб. З 1860-х років Підволочиськ – містечко Скалатського повіту. Тут уже діяли ґмінні установи.

1857–1870 роки – будова залізниці зі Львова, яка проходила через Збруч до Волочиська.  В 1871 році розпочато постійний колійовий рух. У містечку почали селитися купці, промисловці. Розпочалося масове будівництво будинків.

1870-1873 рр. – Підволочиськ охопила епідемія холери.

Регулярне сполучення з Росією відкрилося у 1874 році.

Будовою колії, мостів через Збруч та побудову станції очолив ерцгерцог Карл Людвіг Йозеф Марія фон Габсбург-Лотрінген, брат імператора Австрії. Побудова великої прикордонної залізничної станції дало поштовх до розбудови і розростання населення. І тому було утворено окрему адміністративну міську громаду Підволочиська, долучаючи до неї ще частину села Заднишівка з південної сторони. Залізниця з’єднала внутрішні райони Австро-Угорщини із залізничною мережею царської Росії. Підволочиськ став транзитним залізничним пунктом на російсько-австрійському кордоні. Це прискорило економічний розвиток містечка. Спорядження залізничної станції та локомотивного депо завершили у 1881р., тоді ж звели житлові будинки, готелі, телеграф. У містечку було 2 фабрики альбуміну, дві цегельні, діяв паровий млин.

На той час у містечку проживало 1874 чоловіка, в т.ч. понад 150 ремісників і торговців. Більшість жителів займались землеробством. Жодного медичного закладу в Підволочиську не було. Практикувало лише 4 приватні лікарі. Діяла початкова школа.

22 липня 1880 року – закладено камінь під костел.

15 травня 1883 року – посвята новозбудованого костелу (його пізніше поляки продали євреям, а євреї українцям за значно більшу ціну).

Національно-визвольний рух у Підволочиську тісно пов’язаний з ім’ям  Івана Франка, який побував у містечку в 1883, 1897, 1898,1913 роках.

Зародження церковної громади, а відтак і купівля святого храму у Підволочиську припадає на початок ХХ століття. У попередніх століттях українці Підволочиська, Староміщини, Заднишівки, Мислови, Дорофіївки складали матірну парафію Святого Миколая у селі Староміщина. Пізніше парафіяни із Підволочиська відкупили у жидів латинський костел, збудований у 1883 році, на церкву. У 1913 році утворено парафію Пресвятої Тройці.

1892 року – у містечку епідемія плямистого тифу.

1896-1898 рр. – між тими роками чотири пожежі, які дуже знищили містечко.

У червні 1905 року у Підволочиську відбувся великий страйк робітників заводу котлів та малярних майстерень. Працівники вимагали встановлення 8-ми годинного робочого дня, підвищення зарплати. Страйк закінчився перемогою робітників.

Напередодні Першої світової війни, Підволочиськ був значним центром торгівлі живою птицею та яєць (було 32 склади яєць). Сюди усе звозили з багатьох навколишніх сіл, а потім відправляли в країни Західної Європи. Розвивались і кустарні промисли, зокрема гончарство й килимарство.

1907 року – закладення каменю під будову нового костелу і 8 вересня 1909 року  його освячено як костел Святої Софії. Ця будова була прикрасою центру містечка і потім дуже мозолила очі комуністам.

1909 року – споруджено ратушу (тепер у цьому приміщенні розміщена музична школа)

У 1910 році було створено дві шестикласні школи – чоловічу і жіночу.

1911 року – збудовано гімназію.

1914 року – споруджено і освячено синагогу (тепер консервний завод)

Великі випробування випали на долю жителів Підволочиська з початком Першої світової війни.

1 серпня 1914 року – воєнні дії в районні містечка, евакуація усіх державних установ, інтенсивний артилерійський обстріл, особливо район залізниці та австрійських військових об’єктів і складів, адже в містечку зосереджувалось чимало австро-угорських військ. Війна принесла великі страждання, розорення, злидні трудовому народові. Понад 200 чоловік було мобілізовано до австро-угорського війська. Для потреб війни у селян було реквізовано більше половини коней та великої рогатої худоби. Населення сплачувало численні податки.

5 серпня 1914 року російська армія прорвала фронт і перейшла річку Збруч.

6 серпня 1914 року царські війська повністю захопили містечко,сюди перебазувалися житлові частини 11-ї армії, шість польових госпіталів.

У 1914 році в Підволочиську проживало всього 5936 жителів, з них українців – 538 (близько 10%), 3970 євреїв, 1438 поляків.

1914 року царська влада розігнала «Просвіту», «Сокіл», польські та єврейські товариства і організації.

В цей час Підволочиськ знаходиться в зоні штабів та тилових частин спочатку 8-ї, а відтак 11-ї армії Південно-західного фронту. Частини 11-ї армії перебували у Підволочиську до кінця окупації.

У січні 1915 року у Підволочиську перебував видатний український історик, політик і громадський діяч – Дмитро Дорошенко.

В 1917 році почалася епідемія тифу.

Вересень 1817 року – російські дезертири грабують містечко, в цей час було багато вбивств.

Навесні 1918 року – австрійці знову повернули собі Підволочиськ. Тоді австійські війська місцеві жителі вітали як рятівників від московського хаосу.

3 листопада 1918 року владу у містечку захопили українці. Містечко увійшло до складу новоствореної Західноукраїнської Народної Республіки. Десятки жителів містечка поповнили ряди Української Галицької Армії (УГА). Їм судилося пройти тернистий шлях, відстоюючи незалежність рідного краю в жорстокій боротьбі проти польських окупантів. (На честь воїнів УГА вдячні краяни створили музей визвольних змагань та у 1989 році насипали символічний курган, увінчаний хрестом при в’їзді у Підволочиськ.)

1919-1920 роки – у містечку постійно міняється влада (то більшовики, то поляки, то УГА, то військо УНР, знову більшовики і поляки).

Після того, як у середині липня 1919 року УГА перейшла за р. Збруч, Підволочиськ зайняли війська Польщі.

16 липня 1919 року відбувся бій січових стрільців з поляками, у якому загинуло кілька стрільців зі спеціальної групи «Підволочиськ» під командуванням отамана Алоїза Ляєр.

1919 рік – у містечку епідемія тифу.

В ніч з 15 на 16 вересня 1920 року у містечко увійшли петлюрівські підрозділи (частини 8-ї кавалерійської бригади та 3 кавалерійського полку під командуванням генерала Удовиченка).

1 серпня 1920 року – відновлено залізничне сполучення.

21 вересня 1920 року – у містечко увійшли польські війська.

З 1920 по 1939рр. містечко належало до Польщі.

Відновили діяльність «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші товариства, кооператива.

1924-1927 роки – будівництво Народного дому.

Жителі селища взимку 1932–1933 років брали участь у зборі пожертвувань, щоб допомогти братам з-за Збруча врятуватися від голодної смерті.

Підволочиськ був одним із перших населених пунктів Західної України, куди 17 вересня 1939 року вступили радянські війська і розгорнулася політика радянізації. Зі сторони Волочиська на станцію в`їхав бронепоїзд. Цього дня відбувся мітингу центрі містечка.

У січні 1940 року Підволочиськ став селищем міського типу, центром району. Відкрилася лікарня на 30 ліжок, поліклініка, жіноча й дитяча консультації. Новостворену семирічну школу в 1940-1941 навчальному році відвідувало 600 учнів.

22 червня 1941 року в 11 год. ранку над Підволочиськом з’явилися німецькі літаки з чорними хрестами і обстріляли вокзал.

25 червня 1941 року, щоб вокзал не дістався німцям, за наказом керівництва, робочі облили його бензином із спеціальних залізничних насосів і обстріляли його з ракетниць. Вокзал було зруйновано.

5 липня 1941 року частини 17-ї німецької армії Рунштейна зайняли Підволочиськ. За період тимчасової окупації гітлерівцями району, знищено його 3,6 тис. жителів . Тільки з Підволочиська фашисти вивезли на примусові роботи  до Німеччини 90 юнаків та дівчат. Окупанти зруйнували та пограбували залізничну станцію, підприємства, МТС (машинно-тракторні станції), зерносклади, державні установи, культурно-освітні заклади, спалили 97 житлових будинків…

30 червня 1941 року на центральному майдані Підволочиська відбувся великий здвиг народу з навколишніх сіл та жителів селища з нагоди проголошення самостійної Української Держави.

1941 року – масове поховання німців, які загинули у боях за взяття Підволочиська (біля нинішнього монументу Ангела-Хоронителя, у 1956 році ці поховання вивезені до Німеччини).

За час окупації Підволочиська тут було розміщено єврейське гетто. Воно було частиною єврейського табору «Kamenki abcd», який розміщувався за 500 метрів від села Кам`янки Підволочиського району. Керівником табору був єврей Сруль Розенблат. Гетто у Підволочиську розміщувалось по вул.Давида (нині вул. Грушевського) і мало індекс – D. Жіночим сектором гетто керувала коханка Розенблата – Роза Гальперін.

29 червня 1943 року –  масовий розстріл євреїв у Підволочиську на Замчиську (Пайтелева гора, її називали так, бо навпроти гори жила родина з таким прізвищем).

Жителі Підволочиська чинили рішучий опір ворогові. Тут існувало оунівське підпілля.

У липні 1943 поблизу Підволочиська проходило партизанське з`єднання під командуванням С.Ковпака.

Кінець 1943 – початок 1944 рр. – епідемія тифу у Підволочиську, хворих розміщували у так званій «червоній школі».

Кінець лютого 1944 року – регулярні нальоти радянської авіації що бомбили та обстрілювали станцію.

3 березня 1944 року радянська армія підійшла до Підволочиська. Тут задіяні підрозділи 1-го Українського фронту, 60-ї армії генерала Черняхівського, відтак Курочкіна, 8-ї гвардійської дивізії, 10 Уральського добровольчого танкового корпусу.

З 7 по 21 березня 1944 року – ведуться бої (з поперемінним успіхом) за Підволочиськ.

21 березня 1944 року – частини 60-ї армії 1-го Українського фронту визволили селище від окупантів.

40–50-ті роки – період відбудови, мирної праці. Проводиться колективізація. У Підволочиську працювали: пекарня, депо, заклади торгівлі, установи, школа (спочатку семирічна, а відтак середня), лікарня.

Листопад 1944 року – відкрито бібліотеку.

1946-1947 роки – у Підволочиську наплив голодуючих зі східних теренів (з-за Збруча). Взимку у містечку було багато трупів, які щоранку збирали на фіри і вивозили до рову смерті (в районі нового парку, біля стадіону, де поховані і повстанці, і підпільники ОУН, і просто закатовані невинні люди).

1948 році у Підволочиську створено молодіжну організацію «Львинець», яка проводила підпільну боротьбу з комуністичним режимом через розповсюдження листівок.

Лютий 1949 року – арешти учасників організації «Львинець» яких доправили до Львова. 10-13 липня 1949 року над 17 юнаками та дівчатами Підволочиської школи, учасниками організації вчинили суд і засудили кожного на строк від 10 до 25 років позбавлення волі у мордовських та казахських таборах.

Кінець 50-х років – спалах українізації. З установ, магазинів зняли російські написи і замінили їх українськими.

1953 рік – збудовано новий вокзал.

В 1960-ті роки проведено перепоховання розстріляних євреїв (близько 600 чоловік).

1962 рік – газифікація містечка, побудовано водогін та каналізацію. Відкрилася фабрика пластмасових виробів. Збудовано районний стадіон «Колос».

Листопад 1965 рік – до 50-річчя жовтневого перевороту більшовицька влада підірвала костел Святої Софії в центрі Підволочиська.

1967 рік – збудовано пошту, Районний будинок культури, готель «Збруч»

Наприкінці 1967 року відкрито професійно-технічне училище (ПТУ) будівельного профілю.

В 70-х роках в селищі працюють: маслозавод, хлібокомбінат, автопідприємство, цегельний завод, міжколгоспна будівельна організація.

1970 рік – діє машино-лічильна станція.

1971 рік – збудовано приміщення райкому партії (тепер - приміщення райдержадміністрації)

1985 року – реконструкція стадіону у містечку.

Цього ж року Підволочиськ зустрічав ветеранів 10-го Уральського добровольчого танкового корпусу, які брали участь у визволенні містечка від німецьких окупантів.

Кінець 80-х – початок 90-х років – ознаменувалися активною діяльністю РУХу. Так влітку 1989 року виникла ідея створення «Народного Руху України за перебудову» у Підволочиську. Перше зібрання відбулося у будинку Ганни Скрипитули. А саму організацію було створено 8 листопада 1989 року на таємній нелегальній зустрічі на Підволочиському стадіоні.

Першими важливими заходами НРУ були:

24.12.1989 року– перші збори – віче у Підволочиську

21.01.1990 року – віче у парку, присвячену Дню Злуки.

22 січня 1990 року жителі селища беруть участь у «живому Ланцюгу Злуки» Київ-Львів. Окрему «Підволочиську» ділянку на Волині очолив Богдан Збараський.

26.04.1990 року – ряд рухівців прилюдно викинули партквитки на поріг райкому в Підволочиську.

25 червня 1990 року – освячено новозбудовану школу – гімназію (тепер гімназія ім. Івана Франка).

19 квітня 1991 року у Підволочиську вийшов перший номер альтернативної газети «Гомін волі», який став часописом Підволочиської районної організації Народного Руху України.

1991 рік – встановлено  Хрест на місці побудови Собору Єднання християн Сходу і Заходу, який освятив Святійший Патріарх Мстислав.

1 червня 1991 року - вулицями селища пройшов похід політв’язнів.

1991 року – мітинги на підтримання Акту про Незалежність України та про заборону діяльності Комуністичної партії.

19 серпня 1991 року містечко разом з усією Україною пережило спробу перевороту, так зване ГКЧП.

24 серпня 1991 року – демонтовано пам’ятник Леніну.

23 серпня 1992 року – споруджено і відкрито за народні пожертви пам’ятник  Т.Г. Шевченку.

1992 – 1994 рр. – зростання осередків політичних партій.

8 лютого 1993 року – пікетування райвідділу внутрішніх справ організаціями Української Республіканської та Демократичної партій на зменшення рівня злочинності.

2 липня 1993 року – визначна подія у духовному життя селища – розпочалися місії Преосвященного Владики Михайла Гринчишина, Екзарха УГКЦ у Франції та Західній Європі.

22 серпня 1993 року – святкування 530-річчя Підволочиська.

29 лютого 1994 року утворено молодіжне товариство «Молода Просвіта»

1995 рік – створення державної адміністрації, згідно Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування».

1996 рік – у Підволочиську проводиться всенародне обговорення Проекту Конституції України.

1998 рік – реконструкція вокзалу.

13 серпня 2000 року  освячено купола на Соборі Єднання.

Серпень 2001 року відкриття пам`ятнака Ангелу Хоронителю, з нагоди 10-ї річниці проголошення Незалежності.

2002 рік відкриття пам’ятника жертвам комуно-більшовицьких репресій у Підволочиську.

24 червня 2002 року Підволочиськом пронісся буревій який приніс багато шкоди: повалено дерева, знято покриття з багатоповерхових будинків, пошкоджено лінії електропередачі, повалено електричні стовпи.

13 грудня 2002 року освячено дзвони на дзвіниці Собору Єднання.

2004 рік – розпочинає роботу спільне українсько-шведське підприємство ТОВ «Антарес» (підприємство по пошиттю купальних костюмів для Європи)

10 липня 2004 року районном пронісся буревій. Особливо потерпіла скалатська зона, частково захопило і Підволочиськ.

Липень 2004 року – ПТУ реформовано у Підволочиський професійний будівельний ліцей.

7 вересня 2004 року – відкриття нової пожежної частини.

24 жовтня 2004р. – мешканці Підволочиська вітають учасників надмарафонського пробігу. Який проходив в рамках святкування 60-ї річниці звільнення України від німецько–фашистських загарбників.

Листопад 2004 року – вперше після проголошення Незалежності України у Підволочиську здано в експлуатацію новозбудований 45–ти квартирний будинок.

Листопад 2004 року у селищі проходять мітинги на підтримку народного волевиявлення (Помаранчева революція).

26 квітня 2005 року – освячено хрест на місці під пам`ятний знак на спомини про Чорнобильську катастрофу.

Березень 2005року – широко відзначається 60-річчя Перемоги.

14 жовтня 2005 року – в школі-гімназії відкрито барельєф Івана Франка  та створено юнацько-патріотичну організацію «Львинець», на штал організації яка діяла з 1948 року у Підволочиську.

Грудень 2005року – містечко жило гандболом. Проводиться місячник по відзначенню 40-річчя заснування гандболу на теренах нашого краю.

Початок грудня 2005 року – створено молодіжну громадську організацію «Оберіг», мета якої відродження українських звичаїв і традицій.

Квітень 2006 року – Хресна дорога, за участю парафіян усіх церков Підволочиська, трудових колективів установ та організацій.

14 жовтня 2006 року – відкрито пам`ятник Степану Бандері.

21 квітня 2007 року – жителі селища взяли участь у проведенні Дня довкілля. Наводився порядок у селищі, висаджувались зелені саджанці.

30 червня 2007 року – активна участь мешканців Підволочиська в акції «Вогонь пам`яті», присвяченої 100-річчю від дня народження Романа Шухевича.

14 вересня 2008 року – Святійший Філарет освятив збудований Собор.

Листопад 2008 року жителі Підволочиська беруть активну участь у проведені всеукраїнської акції «Хвилина пам`яті», на вшанування пам`яті жертв голодоморів.

19 листопада 2008 року на кордоні Тернопільської та Хмельницької областей відкритття символічного пам`ятного знаку жертвам Голодомору 1932-1933 років.

2009 рік – відкрито магазин «Ерудит»

9 червня 2010 р. – головою райдержадміністрації призначено Валентина Антоновича Хоптяного.

Завдяки Валентину Антоновичу проводиться реконструкція центру містечка (вкладається бруківка на тротуари, на центральній площі теж вкладено бруківку та встановлено фонтан, встановлені лавочки для відпочинку). Центр став улюбленим місцем відпочинку жителів.

22 липня 2010р. в автокатастрофі загинув голова районної ради – Богдан Карлович Стадницький.

Серпень 2010 року – грандіозне святкування Дня Незалежності України у Підволочиську (такого святкування містечко ще не бачило).

31 жовтня 2010 року – Підволочиськ жив виборами депутатів усіх рівнів та селищного голови. 1951 голос мешканці віддали Дацку Віталію Генадійовичу.

Жовтень 2010 року – відкриття пам’ятного знака на вшанування подвигу борців за волю України та в честь 20-річчя створення Народного Руху в Підволочиську.

2011 року розпочато реконструкцію районного стадіону (проводиться заміна лавок для сидіння на пластикові крісла).

 

ЛІТЕРАТУРА

1.      А тепер – Підволочиськ [Текст] //Вільне життя .- 2007 .- 24 січ. – С.7

2.      Тернопільський Енциклопедичний Словник. Т.1-3 .- Тернопіль: Збруч, 2004-2008

3.      Бондаренко, В. Підволочиськ [Текст] /В.Бондаренко // УРЕ .Т.8 .- К,1982.- С.354

4.      Гасай, Є. І гомін віків, і природи краса [Текст] :Путівник / Є.Гасай, Р.Матейко, Б.Мельничук .- Тернопіль: Редак. видав. відділ управління по пресі, 1991 .- 71 с.

5.      Гасай, Є. Розділені кордоном [Текст] /Є. Гасай // Гомін волі .- 1993 .- 3серп.

6.      Гримайло, Д. Селище в архівних документах [Текст]/ Д.Гримайло // Гомін волі .- 1993 .- 6 квіт.

7.      За Україну, за її волю [Текст]: Книга пам`яті Підволочиського району /Ред.колегія Ю.Мокрій, Л.Хоптяний, Н.Кучабський .- Тернопіль: «Збруч», 2006 .- 496 с.

8.      Ковтонюк, М. Підволочиськ [Текст] / М.Ковтонюк// Географічна енциклопедія України. Т.3. - Київ, 1993. – С.38-39 

9.      Корицький, Г. Пам'ять на п’єдесталі [Текст]: Короткий ілюстрований історичний нарис про пам’ятники та пам’ятні місця Підволочиського району / Г.Корицький, Г.Осінчук .- Підволочиськ, 2004 .- 169с.

10.  Мокрій, Ю. Підволочиськ [Текст] : короткий ілюстрований історичний  нарис / Ю.Мокрій .- Підволочиськ, 2001 .- 206 с.

 

              

 

 

Випадкова стаття

  • Каменський Анатоль Григорович
    (17.05.1925р., с.Кошляки Підволочиського р-ну) - вчений, публіцист, політичний та громадський діяч. Доктор права, професор.  Міжнародна премія ім. Пилипа…
    23/06/2011 - 05:черв.
  • Федорович Володимир Алоїзович
    (24.03.1871р.; с. Жеребки, Підволочиського р-ну – (число і місяць смерті невідомі) 1936р.; с. Зарваниця, Теребовлянського р-ну.) - підполковник…
    30/06/2011 - 11:черв.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук