Господь Саваоф був дуже лихий при Вавилонськім стовпотворінню, бо нарід посмів заглянути у тайну його величія. За те він позбавив його свого благословення і вигнав голодних провідців під землю. І стали вони чортами, і сторожують пекло, де мучаться душі найгірших грішників. А всіх тих, хто був при тому, оприділив на вічні часи сторожувати людські господи, води, гори і ліси...
Хто на ту хвилю був у воді — став Водяним, Русалкою, хто у лісі — Лісовиком, Мавкою, Перелесником, а хто в хаті — Домовим, Кикиморою, хто у полі — Вихором, Польовиком.
То всьо сталосє вже по князеви Ярославови. Якись час правив у Києві князь Мстислав. А був у него синок Михайлик. Сильною ще на той час була Київська Русь, яка по заснуванню Москви стала називатисє Украйною. Від самого початку московські князі воліли би си загарбати Київ, а з ним і усі українні землі Русі. У той час, про який я балакаю, —...на півночі холодній
На Київ гострив зуби Анарій голодний...
Часто-густо сходилисє в лютій січі недавні брати з Києва і Москви. А треба сказати, що в тих битвах показав себе, як здібний вояк, княжич Михайлик, якому від роду було заледво сім літ.
Одного разу військо північного князя знов обложило Київ.
Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди.
Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
- Нащо засмічувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, - категорично розсудили пишні квіти.
Почалася справжня квіткова війна, і багато квіту назавжди пропало з лиця землі.
Зібралися якось післанці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доказував Богові свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші - лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не обзивалася навіть словом. Вислухав усіх Бог.
Ще десь у вісімнадцятому віці жив у місті Скалаті молодий коваль. Ніхто не знав, якого він роду і звідки прийшов. Але мав якісь грошенята і збудував собі кузню неподалік від ринку. Кузня була маленька, а коваль великий на зріст і мав велику силу. Повідають, що в якийсь ярмарковий день завели хлопці на людях бійку. То той коваль п'ятьох чи шістьох повикидав на крамарські ятки. Ті мусили просити, щоб поскидав їх, бо не могли самі дати ради.
Коваль робив людям завіси і ретяжі до дверей, ладив замки, робив ключі і з того жив. Але скалатським крамарам то було не до душі, що якийсь зайда перебив їм ґешефті. Чого перебив? Бо продавав він свій товар за таку ціну, яку давали люди. А як приходив хто з багачів, то відмовлявся або загинав високу ціну. Жив бідно, сім'ї не заводив, жартував над крамарями, а ті за те, назвали його Панталахою.