А тоді звернувся до тої Квітки:
- А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тої суперечки?
- Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми Твоє творіння, Святий Боже.
Бог згідливо хитав головою.
- Мене турбує інше, - продовжувала безіменна скромна квітка. - Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік.
Бог, схвильований такою любов'ю цієї маленької квіточки до людей, спитав:
- А як звати тебе, мудра Квіточко?
- Нема в мене імені, Господи.
- Імені немає, а пхаєшся до Бога з порадами, - кричали пишні квітки.
- Буде тобі ім'я, — сказав Бог. — Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.
/Записав 1972 р. М. КРИЩУК у м. Скалат від М. САМУЛЯК, 1896 р. н./
//Неопалима купина : легенди та перекази землі тернопільської . - Тернопіль : Джура», 2007