Як Панталаха цигана обдурив - (м. Скалат)

Продає раз циган у Скалаті на ярмарку кожух. Підходит до него Панталаха і питає:

- Скілько просиш за той кожушок?

- Всі гроші, як не жартуєш, — смієсе той.

- Не звик'єм сє бавити, — гонорово каже хлоп і витягає цілу пачку ринських. - Продав'єм добре свою кузню, то си хочу придбати кожух.

Циган, як завидів стілько грошей, то мало му очі не вилізли. Зібралисє люди. А хлоп ті гроші пхає до кишені свої старенької опанчі і мне той кожух руками. Потім бере сє роздягає і мовит циганови:

- Потримай-но мою опанчу. Сам бере кожух і вдягаєтьсє.

Циган з том опанчом боком - боком і драла.

Же йно заблимав голими п'ятами. А я, бо в кишені тої опанчі мали бути такі гроші, же на п'ять таких кожухів. А люди виділи, же циган тікає, і в крик:

- Тримай злодія!

Потім до Панталахи, же ніби і не чув того лементу:

- Хлопе, таж циган втібив твої гроші!

А той спокійно:

- Які гроші?

Запихає руку до кишені штанів і витягає ту саму пачку:

- А во мої гроші!

- Але ж ви пхали їх до опанчі, ми виділи.

- Ну і шо, - каже хлоп, - а моя опанча без кишень. То я гроші запхав до штанів.

Так Панталаха обдурив цигана, який був за першого злодія у Скалаті.

----------------------------

Записав 1970 р. М. КРИЩУК у с. Колодіївка Підволочиського р-ну від   М. М. КРИЩУКА, 1923 р. н.   

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.)

п? | ? ? ?X ? ?емлі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.) ийс?` ? s a ?X ? ?п, і деякий час їх нема. Повідають, що одного разу навіть банк в Копичинцях обікрали так, що гроші всі забрали, а ні одного замка не зламали. На ранок все було зачинене, як має бути. І знов поліція ні се, ні те. Коваля знов посадили до буцегарні2, хоч свідків і не було. А за якийсь місяць — знов Панталаха гуляв по Скалаті і сміявся з панів.

Повідали люди, що в Новосілці і Городниці згоріли хати в бідних людей. Плач, лемент, жити нема де, діти дрібні. Аж тут приходить поштар і приносить папір. А в нім написано: такому і такому чоловікові треба отримати в банку стільки-то сотень крон на зводини нової хати. Від кого і від чого гроші — ніхто не знав, а всі здогадувалися — від Панталахи.

А скільком людям помогли ті хлопці ковалеві, оті подільські опришки, як був падіж худоби або ще яка біда... Гой-гой... Хоч казали пани, що Панталаха — нездаль, а той коваль був добрим чоловіком, брав у багатих, а віддавав бідним.

іди; ? ? ? ?X ? и - ріки благодатної. Ідіть на землі свої, не оглядайтеся.

З тим і помер князь. А сини довго не чекали. Похоронили прах батька в землі, насипали високу могилу і рушили в три сторони.

- І кожен пішов туди, куди князь казав, діду?

- Так, Настуню. Щасливо дійшов Рус з людьми його племені до широкого Славутича. Вибрав місце неприступне на горі високій і збудував місто Київ. Землю ж назвали Руською. Це, - гордо показав дід, - наша земля. Наша од віку! Найстарша вона, всім дає лад. Не зачепить нікого русин, як його не зачіпають. Не шукає земель чужих.

- Дідуню, а що інші брати?

- Лях дійшов своїм племенем до ріки широкої і також заклав на її берегах місто Краків. Назвали ту землю Ляшською. З самого поселення почали нападати на народ германці, тому люди мусили дружно боронитися від нападників.

Наймолодший Чех довго блукав землями і багато згинуло народу його в дорозі. Перейшли гори Карпати і змучені всі спинилися коло ріки Влтави. Так і поселилися там. Землю назвали Чехією.

Доки жили брати, внученько, мир панував на землі. Помагав Рус, найстарший, обом братам в обороні з ворогом. Приходили на поміч Русу, як треба було, брати молодші. Та йшли роки. Минулися князі-брати. Перед смертю знов поділили землю між діти свої. Всім не вгодиш! Почалися сварка, та недовго вона тривала. Кров слав'янська братня озивалася завжди в грудях нащадків, і вже гинули чужаки під їхніми мечами, і втікали світами. Жодна сила не розірвала єдності міцного, вічно живого слов'янського древа народів-братів.

- Дідусю, якщо вірити легендам, то ми найстаріші з усіх слов'янських народів?

- Так, внученько. І ми повинні гордитись, що ми русини. Століттями наші люди віддавали своє життя за незалежність неньки України. Нас били, катували, грабували, брали в полон. З нас знущались, хотіли знищити як народ. Але ми не здавались - ми боролись і вистояли як народ!

- Я горджуся тим, що я Українка, і що дитина землі цієї. А ось звідки походить назва «Україна» не знаю...

- Вважають, внученько, що назва Україна походить від слова «край» і «країна». Ще нашу землю називали Руська земля, Галицька Русь, Карпатська Русь. Вперше назва «Україна» згадується на початку XII століття. Деякі люди кажуть, що назва нашої країни походить від «окраїна», але то неправда, доню. То так колись казали, щоб принизити наш народ. Проте ми ніяка не окраїна , ми - Україна - держава зі своєю мовою, культурою, традиціями. В нас люди вміють і на землі працювати, і книжки читати, і дітей ростити.

Сонце котилося спати. Втомлені люди йшли відпочивати після тяжкого дня. Вуличками містечка гордовито пройшовся вітер.

Прийшов вечір.

Настуня сиділа біля діда, поклавши голову йому на плече. Вона думала над тим, що сказав дід, і раділа глибоко в душі, що це її земля. Земля її батьків.

- А знаєш, Настуню, ми не завжди цінуємо те, що маємо. Тільки тепер, коли ми стільки пережили, ми є горді за те, що українці. Але є різні люди, доню..

- Дідусю, а хто так назвав наше містечко?

- Не знаю, дитино. Хоча думаю, що люди на цій землі живуть не менше, як півстоліття. Кажуть, що колись тут був торговий шлях, а в цьому місті вантажі перетягували волоком через заболочену місцевість і на човнах переправляли річкою Збруч. Може, назва «волочище» походить від слів «волочити», хто його зна'... Вже пізніше це поселення назвали Підволочиськом, а інше, на лівому березі, - Волочиськом.

Зашуміли води... Це нагадав про себе Збруч, зачувши своє ім 'я.

Легко дихала земля.

Всміхається до себе у сні чоловік- надзбручанин   - бачить своїх щасливих дітей, свою землю...

Світає..,

Піднявся з постелі юнак і пішов дарувати людям себе

Новий День...

 

Останнє редагування Вівторок, 19 лютого 2019 11:13

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Випадкова стаття

  • Федорович Володимир Алоїзович
    (24.03.1871р.; с. Жеребки, Підволочиського р-ну – (число і місяць смерті невідомі) 1936р.; с. Зарваниця, Теребовлянського р-ну.) - підполковник…
    15/09/2012 - 13:вер.
  • Федорович Іван Андрійович
    (10.06.1811р., с.Гнилиці, нині Підволочиського р-ну – 02.11.1870р., с. Вікно, нині Гусятинського р-ну)- письменник – мораліст, філософ, правник, громадський…
    12/05/2011 - 07:трав.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук