Застогнала гіркими сльозами Зелена Криниця, охололо її водяне серце, звузилися жили збручові. Пішли орди, звідки прийшли. Зазеленіли весною трави збручані. Стала поволі оживати безодня.
Якось прибув у ті околиці князь Данило Галицький з військом своїм. Звелів він розкопати безодню, очистити від ординських збитків. Підійшов до Данила старенький дідо і сказав:
- Дякуємо, ясний князю, що відродив Зелену Криницю. Вона освіжить наш край. Як не можна спинити воду у безодні, так не можна знищити народу.
- Добре кажеш, діду, - сказав Данило.
І князь Данило витягнув з кишені шість жолудів — два з Галича, два з Волині і два від Дніпра — і сказав він посадити біля безодні дуби на пам'ять подвигів його війська над ханськими нападниками і во славу рідної Землі. А під дубом закопав залізну скриню з грамотою. На ній золотими буквами записане право на приналежність ти - Земель народові нашому од віків минулих і до вічності.
Підходили люди до Данила, а він напував усіх водою із Зеленої Криниці. Потім сказав:
- Пам'ятайте, тільки воєдино, міцною дружбою ми зможемо відстояти себе від нападів ворогів. Такий вам заповіт наш на многая і благая літа...
...Грізною силою йшли визвольні полки Максима Кривоноса. Наступали на п'яти польській шляхті. Тікали пани і в безодні Зеленої Криниці потопили зброю та коштовності. Приїхав Хмельницький з Богуном. Очистили козаки криницю. Смакували воду. І сказав Хмельницький викопати залізну скриню князя Данила, по клав ще у неї Козацькі універсали, в яких записано, що навіки ця земля як спадок предків належить українському народові. І лежить та скриня у землі з грамотами Данила та універсалами Хмельницького.
--------------------------------------
Записали 1961 р. Є. ГАСАЙ та П. МЕДВЕДИК у селі Токи Підволочиського р-ну від П. КОРНИЦЬКОГО, 55 р.
(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.)
