Опустив ясні очі князь і рече:
- Твій син був мужній воїн. Впав він за рідну землю героєм у битві. Лишився на вічний спокій він у степу.
- Де ж сина шукати? — вдова заголосила. - Невістка нелюба, чорная могила навіки єдиного сина скорила!..
Вклонилася князю й пішла додому у гіркому плачі У тузі вийшла на гору і просила вітра легкокрилого:
- Ой коби-то крила мати, щоб на могилу до сина злітати! Навіки б я пташком стати хотіла, то я б до сина полетіла...
І скулиласє, згорбиласє вдовиця з жалю. Стала вкорочуватисє її постать, покриласє мохом і обросла пір'ям. А замість рук виросли крильця. Пурхнула птицьом, птицьом-ластівком і зачала сина шукати. Але не знайшла могили сина. І шукає го дотепер. Летит у неспокої у рідній стороні, забігає в чужі краї. І не знає втоми і спокою, так літає мама ластівкою. На полях, на дорогах і коло хати просить всіх на поміч, щоб помогли сина шукати.
/Записав 1966 р. М. КРИЩУК у с. Колодіївка Підволочиського р-ну від К. М.КРИЩУК, 1896 р. н./
// Неопалима купина : легенди та перекази землі тернопільської . - Тернопіль : Джура, 2007.