З болотистих сіножатей, званих збручами, із безодні Зелена Криниця, що на околиці Щаснівки, виплила річка Збруч.
...Ой багато дива, а то й горя бачила на довгім віку Зелена Криниця. Бо ж проходили біля неї і болючі людям стежки Чорного татарського шляху. Скільки не кривдили, не толочили криницю ворожі навали, а вона разом з людьми оживала і заквітчувалася ярою Зеленню.
Збили кіньми Зелену Криницю ватаги хана Батия. І загнівалася вона на злих вороженьків. Коли ж із спалених сіл Волині поверталася та дика орда, то зупинилася знову коло тої Безодні. Висохла вона, віддала воду рідній землиці, ледь сльозила у своїм горі.
- Не дам ворогові води, - прошептала квітам безодня. Розлючений хан кричав на все горло:
- Засипати криницю землею, затоптати кіньми, щоб і сліду не стало.
Колись давно вздовж Медоборів ятрився Чорний шлях. І називався він так, бо гнали ним татари нарід у неволю.
У затишній долині коло Леськової Скали зробили вороги великий паркан з дерев'яних брусів і заганяли туди на ніч ясир. А називалося те місце забором.
Довгі роки той перегінний татарський стан служив ворогам і проклятий був у народі. Муляв всіх, як кістка в горлі.
Аж одного разу вночі налетіли козаки, вирізали охоронців і визволили всіх полонених. А щоб і сліду ворожого не стало, звеліли людям розібрати той забор і спалити. Більше татари тут зупинок своїх не робили.
Жили собі в селі Полупанівці бідаки чорні Тодошко і Настя. Вік прожили бездітними, день і ніч робили тяжко, а статків ніяких не мали.
Раз поїхали обоє в Збараж з просом і гречкою на торги. І добре вторгували. Вертають додому раді-раденькі, і впросив Тодошко жінку заїхати до корчми "Веселої". Чи довго був, чи ні, але вийшов відти Тодошко таки веселенький. Гейкнув на коні, і потягнулися додому. Від'їхали пару метрів, і зачав хлоп пісні співати та хвалитися розумом. Настя вже його і лупить по крижах, але ніц не помогло. Тим часом кобилиці сухі, як терлиці, звернули з дороги у фосу і скубали вигорілі корінці трави.
Старші віком мешканці села, зійшовшись зимовими вечорами, любили часто розповідати цікаві перекази. Один із таких переказів,що торкався минулого села Кошляки,глибоко запав у пам'ять автора цієї статі. У переказі говорилося, що в сіру давнину, правдоподібно за княжих часів, на розлогих полях Кошляк стояла стара будівля, криничка, а біля неї в сусідстві мав бути закопаний великий скарб. Якимось чином ніхто в селі ніколи не пробував розшукати цього скарбу. Селяни навіть не дуже цим цікавилися, не зважаючи на те,що часом дехто й виорював цілі старі цегли або її шматки. Чи ця цегла походила зі згаданої будівлі ніхто не міг ні ствердити, ні заперечити. Зелена Криниця — старовинне джерело чистої,здорової та холодної води, якій часто приписували значення цілющої сили.
На початку червня 1649 р. на Збаражчині кружляли чутки, що наближається козацьке військо на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Селяни стрічали ту вістку з радістю, сподіваючись полегші для себе, а пани були вельми пригноблені й стягались до Збаразького замку, щоб там урятуватися від козаків.
У той саме час одного ранку, біля Зеленої Криниці, що досьогодні знаходиться на селянському полі села Кошляк, сиділа 19-річна дівчина гарної вроди й з тривогою поглядала на лісову стежку. Усю місцевість покривали тоді великі ліси.