Дружина Євгенія з п'ятьма дітьми (Марією, Ярославом, Лідою, Дарією і Юрком) переховувалась в с. Зелене Гусятинського р-ну. Ними опікувалися вірні з сіл Остап'є та Зелене, а також о. Роман Зарицький із с. Вікна. Згодом сім’я переїхала до Косова, де пані Євгенія успадкувала будинок від тітки Емілії Безової. о. Геврич був звільнений 30.04.1955р. Переїхав до сім’ї в м.Косів. Заочно закінчив Львівське медичне училище. Працював медиком в с. Іспасі, м. Косові. Водночас він залишався священником підпільної УГКЦ на Косівщині та Коломийщині. Викладав у підпільній семінарії при монастирі студитів у Дорі. Опікувався вірними на Тернопільщині, Хмельниччині, Вінниччині та Одещині. Підтримував матеріально священників, які поверталися із заслання. У 1983р., в м. Косові, о. Геврича збила чорна Волга без номерів та втекла, він відбувся переломом ноги. Після накладення гіпсу, з переломаною ногою, так і поїхав машиною з сином Юрієм, бо його чекали. Але в Косові йому недобре наклали гіпс, то він по дорозі, попросив заїхати в лікарню в Заболотові (20км від Косова), де сам перегіпсував собі ногу, бо вже посиніла від занадто туго накладеного гіпсу. Майже до останнього дня виконував священничі обов’язки. За декілька днів до смерті ще планував зробити операцію на катаракту, бо читав з великою лупою. Помер о. Богдан Геврич 10.10.1988 р., лише трохи не дочекавшись легалізації УГКЦ. Похований у рідному селі. Реабілітований 24.12.1992 р.