Super User

Ой гей, гей! Скільки то було в краю нашім тернини, а скільки ще й зараз є. Тулиться собі десь на скрутах пагорбів, в ямах і ровах. Наче ховається від людського ока. Неміч, а не кущ.

Але спробуй го зламати! Горде зіллечко, колюче! Ні худоба його не їсть, ні люди не зачіпають. Ото вже як хіба зачорніє ягодами-коралями, а тоді вже не питає ніхто, чи коле, чи не. Лакома ягода, але не до їди. Терпка і квасна. А що вже з неї за наливка, скажу вам! Як добре вистоїть, то тече густо, як мед. А ще сушать баби ягоди в п'єцу (1), чи на сонці, або ж в брат рурі (2). Іно кинь пару в окріп, поцукруй і... Що то за річ, не скажу вам! То но як спробуєш, то мовиш. А ще помагає ягода від всякої немочі. Як всередині болить, чи горячка, чи морозить...

Сходить сонце над селом раненько

Вабить очі небо голубе

Ой, село моє, село рідненьке

Як же не любити мені тебе?

 

Тут Шевченка слово проростало

Цвіт калини – в душах і серцях

Добрі справи ми успадкували

Нам би їх сповідувать у віках.

 

              На північ від с.Богданівка, між двома пагорбами розкинулось наше рідне мальовниче село Клебанівка.

              Село… Рідний край. Воно немов чарівна струна звучить для кожного. Людина підросте, залишить рідну домівку, шум вітрів у смерековому лісі. Але де б людина не була, ким би не стала, звичаї і обряди на все життя залишаться у серці кожного, сільські легенди переповідають з покоління в покоління.

              Найбільше легенд у нашому селі залишилось про напад татаро-монгольських орд, про калину, як символ України, про вірне кохання, про зраду і помсту.

              Старожили розповідали що перший житель села поселився тут на ім`я Клебан. Від його імені і пішла назва села – Клебанівка.

В одному селі була си дівчина. Десь си спарувала з файним парубком, і мали вже би справляти весілле. А по сусідстві жила їдна жінка, же мали її за ворожку. Не те, жеби вона була якась відьма, чи ше там що. Качала яйці від перестраху, вміла дохторувати від приворотного зіллє, розуміласє на всіх травах. А ще мала таку силу ув очах, же ніхто не міг витримати.

Мала тая жінка сина, а той син хотів тої сусідської дівки за жінку. Він то хотів, а вона ані ніц того си до голови не брала. Рішила тая жінка привернути тую дівчину до сина. Чого вона не робила, чого не давала, — ніц не вийшло.

Вже ниньки так якби маємо весілє. Молоді сидят за посагом, а гості їх даруют. В нас так ведетьсє, же гості за посагом перепивають з молодими. Стала до посагу і тая сусідка з сином. Же но випила молода з ними, як сталосє її зле, і мусіли положити її до ліжка. Скінчилосе весілє сумно, бо молода була ані жива, ані мертва. Здавалосє, же спала, але добудитися ніхто не був годен. Десь вона була у такому стані коло місяця. Ані рідні, ані той чоловік не мають ради. Хтось їм нарадив взяти дещо з її одежі й поїхати там і там до одної ворожки. Лишила та ворожка тії речі і сказала, жеби приїхати за три дні.

Неподалік від села Жеребки, посеред широкого лану гріється до сонця стара лиса гора Сабариха. Сушить вона під сонцем свої пологі плечі, злизані вітром і часом. Люди з навколишніх сіл хмуряться і пророчать зле, як вітер подме з її боку. Кажуть: "Сердиться Сабариха, бути негоді!". Але рідко сердиться стара. Спить собі, вилежується серед ланів пшеничних, і лише розбуджена неправдою та горем, лютує. Столітні діди пам'ятають ще перекази своїх бабунь, що стояла на вершині тої гори камінна Баба. Але де і коли щезла, ніхто не знає.

Ще гай-гай коли то було, як жило собі у тих місцях якесь плем'я. Земля дарувала людям і щедрі врожаї, і море ягід лісових, і бодні (1) пахучого бджолиного меду. На долинах випасалися табуни файних коней, що і землю орали, і в тяжкі години до битви ставали під сідло.

Не любили мужі того племені далеких походів і всіляких зваб. Воліли бути вдома, сіяти хліб, заганяти звіра і родити дітей. Не вмирав чоловік, як не лишив собі сина. Але часто плакали матері за дітьми, що лягли кістьми в чужих землях. Великі царі не питали в людей згоди. Стелили трупом у пошуках чужого багатства і бранців. Ніколи не розлучалися мужі зі зброєю. Поряд блищали і леміш, вичовганий у землі, і меч, гартований кров'ю.

Випадкова стаття

  • Збараський Ярослав Мирославович
      (02.01.1953 р., с. Скорики Підволочиського р-ну   ) – художник-живописець. Народився у с. Скорики Підволочиського р-ну на Тернопільщині.…
    08/09/2017 - 20:вер. Read more >>
  • Гуцайлюк Зіновій Володимирович
    (06.01.1950р., с. Супранівка Підволочиського р-ну) вчений-економіст. Доктор економічних наук, професор. Дійсний член Академії економічних наук України. Закінчив Тернопільський…
    23/06/2011 - 06:черв.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук