Super User

Ще десь у вісімнадцятому віці жив у місті Скалаті молодий коваль. Ніхто не знав, якого він роду і звідки прийшов. Але мав якісь грошенята і збудував собі кузню неподалік від ринку. Кузня була маленька, а коваль великий на зріст і мав велику силу. Повідають, що в якийсь ярмарковий день завели хлопці на людях бійку. То той коваль п'ятьох чи шістьох повикидав на крамарські ятки. Ті мусили просити, щоб поскидав їх, бо не могли самі дати ради.

Коваль робив людям завіси і ретяжі до дверей, ладив замки, робив ключі і з того жив. Але скалатським крамарам то було не до душі, що якийсь зайда перебив їм ґешефті. Чого перебив? Бо продавав він свій товар за таку ціну, яку давали люди. А як приходив хто з багачів, то відмовлявся або загинав високу ціну. Жив бідно, сім'ї не заводив, жартував над крамарями, а ті за те, назвали його Панталахою.

Хтось дав знати, що понад Збручем снують крадькома татарські ватаги. І люди встигли втекти у ліси і вертеби. Вороги спалили злісно село, бо не застали в нім нікого, бісилися, що пропав добрий ясир. Уціліла тільки одна хата під лісом, де проживав один, як палець, столітній дід Остап.

Минула зла година, люди повернулися з лісів у спопеліле село. Хтось забіг до хати діда Остапа, який спокійно, як нічого не було, лежав на печі й читав грубу книжку. Витріщив очі на діда і здивувався, як він залишився живим.

Розправили свої широкі плечі гори Медобори...

Тихо несе свої каламутні води сивочолий Збруч. Несе кудись у далечінь.... Широке поле. Схилився над землею чоловік. Стискає у кулаці землю, чорну, як його натруджені руки. Притискає до грудей:

- Земля... Моя земля.

Од віку працює не покладаючи рук. Знає, його життя - земля, а земля - його життя. Це - його дар, який перейшов від прадіда, прадіда-подолянина. Так, він — подолянин. Це його земля - Поділля!

 

Заховав таємниці у кишеню Час. І розвіяв за горизонтом.

- Діду,- вмостилась на лавочці біля діда Настуня, - а хто ми є?

- Ми - Українці. Але наше коріння глибоке - і нічим його не виміряєш. Кажуть, що од отця Ора походимо. Хто його зна' - може воно й так. В народі багато легенд, і всіх не позбираєш, внученько.

Де шлях свій скелі

Товтри розпочали

Вітри злетілись

з сивого Збруча,

Постало місто

моє древнє – Скалат,

Моє начало всіх

людських начал.

 

Я з тих країв,

де корені народу,

І шмати землі –

Моя Галичина

Ще пам`ятає, із

Якого роду

Походить материнська

твердь земна.

 

Пов'язаний фортечними

валами,

Під Медобори влігся

горілиць

Мій Скалат рідний –

місто над містами,

Яке гарніше від

Мільйон столиць!

         Свіжак Й.

 

         … Місто біля трьох скал. Давно – давно біля одного з відрогів товтр при трьох скелях знайшли собі притулок перші поселенці і назвали обране місце Скалатом. То було в ХІV столітті – лихому і неспокійному часі воєн та кривавих набігів. А місце виявилося вдалим, тут проходили торгові шляхи на Збараж, Теребовлю, Кам`янець, Львів. В 1600 році Скалат отримав Магдебурзьке право.

Випадкова стаття

  • Мороз Петро
    (04.02.1876р., с.Токи Підволочиського р-ну – 18.12.1942р., м.Станіслав (нині Івано-Франківськ) – педагог, історик. Закінчив гімназію у м.Тернопіль (1900р.), Львівський…
    23/06/2011 - 05:черв.
  • Мокрій Юрій Мар’янович
    (20.02.1955р., смт.Підволочиськ) – педагог, літератор, краєзнавець, громадський діяч. Закінчив Підволочиську середню школу (1972р.). 1974р. – 1982рр - навчання…
    29/06/2011 - 22:черв.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук