Народився Василь Стус 6 січня 1938 року. Проживав у м. Сталіно (нині Донецьк). Школу закінчив з медаллю. Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською.
У 60-ї роки ХХ століття його голос потужно увірвався у поетичну і політичну когорту України. Совість і переконання стали поштовхом його боротьби за майбутнє української нації, за її звільнення. А любов до України, її мови і культури – найбільшим гріхом в очах «совітів». Стус знав, що його чекало, але продовжував свою діяльність.
У листах до рідних стверджував, «що не нарікає, бо свідомий свого вибору. Хтось має захищати свою землю, комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої і мушу триматися".
Василь Стус 13 років провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Помер у штрафній тюремній камері Табору ВС-389/36, біля с. Кучино Пермської області 4 вересня 1985 року на 47 році свого життя. Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989-му році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.
Сьогодні вірші Василя Стуса займають належне місце серед творів видатних українських поетів.
Свідомий свого вибору
«Советський» режим двадцятого століття був безжальним з кожним, у кого був талант і відчуття правди та справедливості. Саме тому українська культура потерпіла найбільше. Багато талантів були знищені, багато вимушені проживати у вигнанні, багатьох ув’язнено і репресовано. Серед них – Василь Стус.