Про безсмертник - (с. Скалат)

Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди.

Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.

- Нащо засмічувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, - категорично розсудили пишні квіти.

Почалася справжня квіткова війна, і багато квіту назавжди пропало з лиця землі.

Зібралися якось післанці всіх квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доказував Богові свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші - лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не обзивалася навіть словом. Вислухав усіх Бог.

А тоді звернувся до тої Квітки:

- А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тої суперечки?

- Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце усім нам. Ми Твоє творіння, Святий Боже.

Бог згідливо хитав головою.

- Мене турбує інше, - продовжувала безіменна скромна квітка. - Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли служити людям цілий рік.

Бог, схвильований такою любов'ю цієї маленької квіточки до людей, спитав:

- А як звати тебе, мудра Квіточко?

- Нема в мене імені, Господи.

- Імені немає, а пхаєшся до Бога з порадами, - кричали пишні квітки.

- Буде тобі ім'я, — сказав Бог. — Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.

/Записав 1972 р. М. КРИЩУК у м. Скалат від М. САМУЛЯК, 1896 р. н./

//Неопалима купина : легенди та перекази землі тернопільської . - Тернопіль : Джура», 2007

Останнє редагування Субота, 02 січня 2021 11:46