Надзбручани - (м. Підволочиськ)

Розправили свої широкі плечі гори Медобори...

Тихо несе свої каламутні води сивочолий Збруч. Несе кудись у далечінь.... Широке поле. Схилився над землею чоловік. Стискає у кулаці землю, чорну, як його натруджені руки. Притискає до грудей:

- Земля... Моя земля.

Од віку працює не покладаючи рук. Знає, його життя - земля, а земля - його життя. Це - його дар, який перейшов від прадіда, прадіда-подолянина. Так, він — подолянин. Це його земля - Поділля!

 

Заховав таємниці у кишеню Час. І розвіяв за горизонтом.

- Діду,- вмостилась на лавочці біля діда Настуня, - а хто ми є?

- Ми - Українці. Але наше коріння глибоке - і нічим його не виміряєш. Кажуть, що од отця Ора походимо. Хто його зна' - може воно й так. В народі багато легенд, і всіх не позбираєш, внученько.

- Дідуню, а розкажіть мені одну.

- Добре, слухай...

 

...Давно-давно, як ще земля була вся покрита лісами густими та непрохідними, жив собі князь Добротвор. Земель мав багато, а людей - мало. Мав той князь трьох синів - найстарший Рус, середущий Лях, наймолодший - Чех. І були вони дуже сильні, і ніякі князевичі не змогли з ними боротися.

Зістарівся князь і кличе синів. Стоять, чекають батьківського слова.

- Сини мої любі. Зросли ви, як дуби лісові, і силу маєте в собі велику від землі нашої. Чи готові ви покласти своє життя за нарід свій?

- Готові!

- Чи ж можете нагодувати люд свій і оборонити, як треба, від нападників?

Сини переглянулись. Не бачили вони на свої очі ще живого ворога, хоч з оповідей дідів чули.

- Готові!

- Я радий і ввірю у вас, сини мої. Надходить мій час останній. Смерть моя близько, і дід мій кличе мене до себе. То ж заки ще при силі, хочу вас обділити. Кожен одержить, що хоче. Візьме третину всіх людей, і поведе на землі нові та збудує своє місто. Любітеся, брати, бо доти вас не зборе ніхто, поки вкупі будете. З цим взяв Цар мітлу, дав синам і сказав:

- А - ну, силачі, ломіть!

Ломали, ломали сини, та не зломали. Розпустив тоді князь шалівку і прутики розсипалися по землі. Від найменшого дотику могутніх рук вони ломались. Без слів зрозуміли сини батька. Схилили коліна перед ним:

- Русе, ти найстарший, підеш туди, де сонце сходить до ріки великої, названої Дніпром-Славутою. Бо тече вона во славу народу нашого довгі віки.

- Ляше, ти підеш туди, де сонце спочиває, до Вісли - ріки.

- Ти, Чеше, іди аж за гори. Молодий ти. До земель братів не лізь. Моя тобі рада: іди до Влтави - ріки благодатної. Ідіть на землі свої, не оглядайтеся.

З тим і помер князь. А сини довго не чекали. Похоронили прах батька в землі, насипали високу могилу і рушили в три сторони.

- І кожен пішов туди, куди князь казав, діду?

- Так, Настуню. Щасливо дійшов Рус з людьми його племені до широкого Славутича. Вибрав місце неприступне на горі високій і збудував місто Київ. Землю ж назвали Руською. Це, - гордо показав дід, - наша земля. Наша од віку! Найстарша вона, всім дає лад. Не зачепить нікого русин, як його не зачіпають. Не шукає земель чужих.

- Дідуню, а що інші брати?

- Лях дійшов своїм племенем до ріки широкої і також заклав на її берегах місто Краків. Назвали ту землю Ляшською. З самого поселення почали нападати на народ германці, тому люди мусили дружно боронитися від нападників.

Наймолодший Чех довго блукав землями і багато згинуло народу його в дорозі. Перейшли гори Карпати і змучені всі спинилися коло ріки Влтави. Так і поселилися там. Землю назвали Чехією.

Доки жили брати, внученько, мир панував на землі. Помагав Рус, найстарший, обом братам в обороні з ворогом. Приходили на поміч Русу, як треба було, брати молодші. Та йшли роки. Минулися князі-брати. Перед смертю знов поділили землю між діти свої. Всім не вгодиш! Почалися сварка, та недовго вона тривала. Кров слав'янська братня озивалася завжди в грудях нащадків, і вже гинули чужаки під їхніми мечами, і втікали світами. Жодна сила не розірвала єдності міцного, вічно живого слов'янського древа народів-братів.

- Дідусю, якщо вірити легендам, то ми найстаріші з усіх слов'янських народів?

- Так, внученько. І ми повинні гордитись, що ми русини. Століттями наші люди віддавали своє життя за незалежність неньки України. Нас били, катували, грабували, брали в полон. З нас знущались, хотіли знищити як народ. Але ми не здавались - ми боролись і вистояли як народ!

- Я горджуся тим, що я Українка, і що дитина землі цієї. А ось звідки походить назва «Україна» не знаю...

- Вважають, внученько, що назва Україна походить від слова «край» і «країна». Ще нашу землю називали Руська земля, Галицька Русь, Карпатська Русь. Вперше назва «Україна» згадується на початку XII століття. Деякі люди кажуть, що назва нашої країни походить від «окраїна», але то неправда, доню. То так колись казали, щоб принизити наш народ. Проте ми ніяка не окраїна , ми - Україна - держава зі своєю мовою, культурою, традиціями. В нас люди вміють і на землі працювати, і книжки читати, і дітей ростити.

 

Сонце котилося спати. Втомлені люди йшли відпочивати після тяжкого дня. Вуличками містечка гордовито пройшовся вітер.

Прийшов вечір.

Настуня сиділа біля діда, поклавши голову йому на плече. Вона думала над тим, що сказав дід, і раділа глибоко в душі, що це її земля. Земля її батьків.

- А знаєш, Настуню, ми не завжди цінуємо те, що маємо. Тільки тепер, коли ми стільки пережили, ми є горді за те, що українці. Але є різні люди, доню..

- Дідусю, а хто так назвав наше містечко?

- Не знаю, дитино. Хоча думаю, що люди на цій землі живуть не менше, як півстоліття. Кажуть, що колись тут був торговий шлях, а в цьому місті вантажі перетягували волоком через заболочену місцевість і на човнах переправляли річкою Збруч. Може, назва «волочище» походить від слів «волочити», хто його зна'... Вже пізніше це поселення назвали Підволочиськом, а інше, на лівому березі, - Волочиськом.

 

Зашуміли води... Це нагадав про себе Збруч, зачувши своє ім 'я.

Легко дихала земля.

Всміхається до себе у сні чоловік- надзбручанин   - бачить своїх щасливих дітей, свою землю...

 

Світає..,

Піднявся з постелі юнак і пішов дарувати людям себе

Новий День...

Останнє редагування Середа, 12 жовтня 2016 19:57

2 коментарі

  • Коментувати Broderick Неділя, 19 травня 2019 07:52 Автор Broderick

    Wow, incredible blog format! Howw lengthy have yоu ever been blogging for?
    ʏօu made running a blog ⅼook easy. Ꭲhe overall glance оf youг web
    site iѕ excellent, as neatly ɑs the content!

  • Коментувати Garnet П'ятниця, 17 травня 2019 12:58 Автор Garnet

    Heⅼlo to evеry body, it'ѕ my first pay ɑ quick visit of
    tһis weblog; tһіs weblog ⅽontains remarkable and truly fine
    information designed for visitors.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Випадкова стаття

  • Курбас Лесь
    (справжнє ім`я – Олександр-Зенон Степанович; 25.02.1887р., м.Самбір Львівської обл. – 03.11.1937р., урочище Сандармох біля м.Медвєж`єгорськ, Республіка Карелія, Росія)…
    10/05/2011 - 09:трав.
  • Малюца-Пальчинецький Степан Іванович
    (12.02.1915р., с.Пальчинці Підволочиського р-ну – 11.04.1991р., м.Клівден, США) – музикант-бандурист, громадський діяч. Народився 19 лютого (охрещений 25 лютого)1915…
    11/05/2011 - 12:трав. Read more >>

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук