Місто біля трьох скал - (м. Скалат)

Де шлях свій скелі

Товтри розпочали

Вітри злетілись

з сивого Збруча,

Постало місто

моє древнє – Скалат,

Моє начало всіх

людських начал.

 

Я з тих країв,

де корені народу,

І шмати землі –

Моя Галичина

Ще пам`ятає, із

Якого роду

Походить материнська

твердь земна.

 

Пов'язаний фортечними

валами,

Під Медобори влігся

горілиць

Мій Скалат рідний –

місто над містами,

Яке гарніше від

Мільйон столиць!

         Свіжак Й.

 

         … Місто біля трьох скал. Давно – давно біля одного з відрогів товтр при трьох скелях знайшли собі притулок перші поселенці і назвали обране місце Скалатом. То було в ХІV столітті – лихому і неспокійному часі воєн та кривавих набігів. А місце виявилося вдалим, тут проходили торгові шляхи на Збараж, Теребовлю, Кам`янець, Львів. В 1600 році Скалат отримав Магдебурзьке право.

         Десь близько 1630 року на просторому пагорбі над заболоченою долиною річечки Гнилої талановиті подільські майстри-каменотеси спорудили фортецю, що стала оплотом володінь польського феодала Криштофа Віхровського. Згодом його донька Вероніка вийшла заміж і замок перейшов у іншу власність. Ця споруда була призначена для захисту південно-східних кордонів Речі Посполитої від нападів турків, татар і козаків.

         За свою історію замок зазнав чимало нападів і руйнувань. Після тривалого занепаду власниця Марія Воздіцька у XVIII ст. відбудувала його у формі чотирикутника з чотирма п`ятикутними баштами. Особливо гарна була брама, оздоблена трьома кам`яними фігурами по обох боках, мала дві хвіртки з кам`яними вазами. На території замку був палац, а інший будинок, який знаходився під замком з правого боку, в кінці ХІХ століття використовували, як адміністративну будівлю, в якій розміщувались староста, суд та інші урядові заклади. Замок був обнесений валом і ровом .

         Якщо підходити до Скалата з боку річки, перед мандрівником відкривається чудова панорама … Крізь густе сито ранкового туману червоно спливає кружало сонця. Наріжні вежі старої фортеці стоять на чатах століть, як легендарні воїни в гостроверхих червоних шоломах, і їх тьмяні тіні сторожко застигли в дзеркалі води. Схилили віти старі верби купаючи листя в сонячній доріжці.

         Танули віки. Місто жило, розвивалося. Його мешканці торгували сіллю і рибою, займалися різними ремеслами і ніколи не схиляли в покорі голови перед гнобителями. Відчайдушна повстанська ватага народного месника Панталахи на початку ХІХ століття примушувала тремтіти скалатських та інших багатіїв.

         І ось існують такі легенди про Панталаху, одна із них така:

         Жив у місті Скалаті молодий коваль. Ніхто не знав, якого він був роду і звідки прийшов. Але мав якісь грошенята, збудував собі кузню неподалік від ринку. Кузня була маленька, а коваль великий на зріст і мав велику силу. Повідають, що в якийсь ярмарковий день завели хлопці на людях велику бійку. То той коваль п`ятьох чи шістьох повикидав на ярмарські ятки.

         Коваль робив людям завіси і рятяжі до дверей, ладив замки, робив ключі і з того жив. Але скалатським крамарям то було не до душі. Бо бідним продавав за ту ціну, яку давали. А багатіям за велику, то аж відмовлялися. Жив бідно, сім`ї не заводив, жартував над крамарями і ті за то назвали його Панталахою.

         А як надходила неділя і з`їздився люд з всього повіту, то всі знали, де сміх, там – Панталаха. Як то він вже умів перекривити крамаря Мошку, чи м`ясника Крупу. Люди за хлопцем горою, а пани – вовками. З панами і треба, як з вовками не раз говорив Панталаха і слово його не розходилось з ділом. Пани на нього поліцію, він на них – хитрість. То замок зробить такий, що як зачиниш крамницю, то вже не відчиниш, та багато іншого.

         Але знайшли таки причину, щоб розправитися з ковалем. За якусь мізерну провину чи борг – конфіскували кузню.

         За якийсь час диво сталося в Скалаті. Встали раненько люди і на ринок, вся площа блищить грішми. Люди збирають, крамарі – в крик. Всі крамнички повідчиняні, товар на місці, а дрібні гроші хтось порозкидав по вулиці. Знають всі, що то, напевно Панталаха, а за руку ніхто не злапав.

         Але взяли таки раз коваля у кайдани і посадили до тюрми. Сидів десь тиждень, тай відпустили. Добре його побили і довший час його не бачили в місті.

         А за якийсь час Панталаха знову гуляє по Скалаті і сміється з панів. Хоч кажуть в народі що Панталаха – нездаль, а той був великим і добрим чоловіком.

         Існує ще одна легенда про Панталаху:

         У Товтрах коло села Новосілка, що примикає до Скалата, є гора Панталиха. Певно найвища з усіх навколишніх гір, вона вся під лісом і поросла вся травами. А на самому вершку – виїмка. Її називають «Сідло». А сусідні, нижчі гори то «Великі і Малі Горшки». Повідають, що в тих горах ховався розбійник Панталаха зі своїми хлопцями по тім, як вчиняв грабунки панів і крамарів. Він був у Скалаті, як ми вже знаємо – ковалем. Але крамарі намовили австрійські власті і ту кузню в нього забрали за борги. А коваль з того часу вдався до розбою.

         Він нікого не вбивав. Робив так: «Гроші, на бочку і … гайда додому». Скажеш комусь спалять дім, або оберуть до нитки. Добрий був чоловік і вельми моцний. В багачів брав, а бідним давав…

         А люди прості часом знали де ховався Панталаха і ходили до лісу на ту гору, нібито молитися до святого місця. Там на Горшках, є один камінь великий, що видається за людську голову, а коло нього в другому камені – слід ноги. Як була посуха то люди ходили туди вимолювати дощу. Але частіше минали Горшки і йшли до Сідла. Панталаха всім помагав. Ніхто не вертав голіруч.

         А як шандарі прочісували ліс, то Панталаха з хлопцями, як під землю провалювався. Як не шукали – не знайшли жодного разу. Кажуть, що в горах є печера, в якій донині хороняться скарби Панталахи. А ще кажуть, що ці скарби зачаровані в цих каменях – горшках і лише той, хто поклянеться віддати все золото на благе діло, візьме їх.

         …. Про відважного хлопчика, який ціною свого життя, захистив скалатчан від татаро-монгольського нашестя, розповідає ще одна легенда:

         Одного травневого дня, світило ясне сонечко, зеленіла травичка, легенький вітерець гойдав вербові котики. Невгамовні бджілки збирали нектар з перших весняних квітів. В повітрі пахло медом.

         Край непрохідного болота хлопчик пас корову. На ньому коротенькі полатані штанці, з під яких виглядали порепані босі ноженята. Перешита батькова сорочка перешита крайкою. Він тихенько наспівував пісеньку. Ніщо не віщувало біди. Нараз із сторони Товтрів насунула чорна хмара пилу, почувся тупіт коней і люлюкання. Мова була чужа і незрозуміла. «Татари!» - блискавично майнула думка у хлопчика. Як же сповістити людей про небезпеку? Як врятувати рідне місто від ворогів? … Та було вже пізно … Вороги зіскакували з коней, а двоє підійшли до хлопчика. Почали наказувати провести їх через трясовину, щоб зненацька напасти на місто. Хлопчик погодився. Вів їх через непрохідне болото, йому одному знайомими стежками. На раз хлопчик звернув у бік. Трясовина почала засмоктувати татар, а разом і з ними і відважного хлопчика. Ще хвилина і всіх накриє болото. В паніці татари почали кричати: «Мантій!». «Мантій» - що означало – заманив нас в безодню. Ворожа стріла прошила молоде серце хлопчика. Місто було врятовано, вдячні скалатчани і по сьогодні пам`ятають легенди відважного хлопчика «Мантія».

         В його честь – частину Скалата де він загинув, називають Мантявою.

         Окремі частини міста Скалата, населення теж привикло називати власними іменами. Зараз можна виділити кілька таких назв, наприклад: «Новий світ», «Ксєндзів кут», «Причіпанка», «Канада».

         Невелику частину Скалата називають «Ксьондзів чи Ксєндзів кут». Назва походить від польського слова «ксьондз», тобто священик. В тому немає нічого дивного, бо до 1945 року поляки становили близько 1/3 населення міста. Зараз в адміністративному поділі – це частина вулиць Калнишевського і Данила Галицького. У ХІХ столітті Скалат став не тільки повітовим центром Скалатського деканату римо-католицької віри.

         В самому кінці ХІХ ст. в місті сталася велика пожежа. Згоріло багато будинків, в тому числі і костел. Через кілька років силою місцевих парафіян був побудований новий костел. І був побудований будинок для ксьондза. З того моменту починається «забудова», даної території. Місцевість не зовсім підходила під забудову, бо була болотиста. Тут виходило на поверхню багато джерел і часто розвивалася річка затоплюючи подвір`я. вже тепер 20 років тому русло Гнилої від ставу до Новосілки розчищено, а місток зроблено з двох великих бетонних труб, що зменшує риск повені. Дорога з «Ксьондзового кута» до центру проходить крутим підйомом, в Скалаті він найкрутіший. Може для того тут стоїть Фігура Ангела. Яка є охороною цих людей. Ніхто не пам`ятає, щоб тут сталася якась аварія. Зате зимою діти люблять з’їздити на саночках.

         Скалат також багатий на знаменні дати.

         Однією з великих дат було відзначення у 1999 році 435 річчя заснування міста. А 8 жовтня 2000 року Скалат відзначив 400 ліття надання місту Магдебурського права.

         Великою окрасою міста була і залишається Скалатська фортеця.

         На сьогоднішній день тривають реставраційні роботи історичної пам`ятки. Завдяки клопотанню голови міської ради Н.Стальковської перед різними інстанціями про долю фортеці – увінчалася успіхом – 2004 році видано постанову Кабміну про створення в Скалаті історико-архітектурного заповідника, а 2005р. вийшов президентський указ про включення його до національного заповідника «Замки Тернопілля».

         Скалатська земля народила чимало юних талановитих особистостей:

         Деньків Руслана;

         Гелету Тетяну;

         Сайко Оксану;

         Кузик Олесю.

        

 

 

 

 

 

 

 

         І хочеться закінчити цю розповідь рядками віршика «Рідний Скалат» Свіжака Йосипа, нашого земляка.

 

Мій Скалат б’ється в

України грудях,

Цвіте на віковічній

цій землі.

Стрічають всіх

гостинні наші люди

Завжди із хлібом – сіллю

на столі.

 

Цвітуть сонцями

жовті перевесла

На синім фоні

батьківських осель

Тут нація із забуття

воскресла

і Україна тут –

понад усе!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільської обл.: В 26-ти т. / Ред. кол.: Тронько П.(гол. редкол.) та ін. – К. – ін-т Історії Акад. Наук УРСР, 1973. - 639с.

 

2. Гасай Є. І гомін віків, і природи краса: Путівник [Дорогами Підволочиського району]. – Тернопіль.: Ред.-вид. відділ управ. по пресі, 1991. – 71с.

 

3. Збручанське літо. Антологія поезії Підволочищини / Укладання Жанни Юзви. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 144с.

 

4. Легенди Тернопільщини. Легенди та інші перекази Тернопільщини. – Тернопіль.: Ред. вид. відділ по пресі, 1991. – 93с.

 

5. Радзієвський В., Бурна В. Медобори: Путівник. – Л.: Каменяр, 1971. – 180с.

 

6. Свіжак Й. На зламі тисячоліть. – Чортків, 1999. – 55с.

 

7. Гримайло Д. Голуба зірка на білому полі: [Скалату виповнюється 440 років] // Гомін Волі. – 2004. – 4 вересня. – с.3.

 

8. Гримайло Д. Древній Скалат відзначає ювілей // Гомін Волі. – 2000. – 7 вересня. – с.2.

 

9. Гримайло Д. Місто древнє, місто молоде: [400 років тому Скалату було надано Магдебурзьке право] // Гомін Волі. – 2000. – 23 серпня. – с.4.

 

10. Сиривко Я. Свято в місті на Скалах // Гомін Волі. – 2000. – 14 жовтня. – с.4.

 

11. Сівкава Л. Скалатська Фортеця під опікою держави: [Пам’ятки рідного краю] // Гомін Волі. – 2005. – 21 травня. – с.1.

 

12. Савчин О. Кілька сторінок з історії Скалатщини // Русалка Дністрова. – 2000. - № 23-24. – с.9.

 

         Легенди почуті і записані з уст:

 

                             вчителя географії – Камінського Ю.І.;

                             вчителя історії – Кат русака В.М.;

                             вчителя української мови і літератури – Федькова В.М.;

                             бібліотекаря школи – Кузняк І.С.

Останнє редагування Середа, 12 жовтня 2016 19:57

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Випадкова стаття

  • Кучмак Іван
    17.04.1899р. с. Заднишівка (нині у складі смт Підволочиськ Тернопільської обл.) - 12.05.1977р. м. Гемпстед, (штат Нью-Йорк, США) –…
    09/06/2019 - 19:черв. Read more >>
  • Крижовачук Олег Петрович
    (23.05.1954, с.Карначівка Лановецького р-ну) – господарник, громадський діяч. Дитинство минуло в с.Оришківці Лановецького р-ну.  В 1971 році вступив…
    05/07/2011 - 20:лип.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук