Super User

А діялось то таки того року, коли наш письменник і оборонець Іван Франко прибув у село Заднишківку на передвиборне віче. Його тут вельми виглядали. Хотіли почути від нього про оту гірку правду хлопську, що поневірялась у цісарята панів вельможних за тої небіжки Австрії. Кортіло знати, чи ще довго правда буде насподі, а неправда буде ходити верхом по людських головах. Бо ж тих кривд було ого-го. І від пана цісаря, і екзекуторіві (1), і шандалів (2). Не зібрав би їх, правду кажу, і в сто мішків. Бо як тоді казали: біда біду перебуде, одна мине — десять буде.

Отож приїхав Франко на возі під наше село. Попросив зупинити конята, зліз та й каже: "До народу треба йти тільки пішком". На краю села на Франка вже чекали. Попросили його зайти до господи, щоб трохи пообідати. Тільки присів наш письменник до стола і взяв до рук пива свіжого, щоб спинити спрагу з дороги. Тут хтось дав знати, що прибули шандарі в село і чей же схочуть затримати Франка, бо таке, знаєте, вже траплялося.

Продає раз циган у Скалаті на ярмарку кожух. Підходит до него Панталаха і питає:

- Скілько просиш за той кожушок?

- Всі гроші, як не жартуєш, — смієсе той.

- Не звик'єм сє бавити, — гонорово каже хлоп і витягає цілу пачку ринських. - Продав'єм добре свою кузню, то си хочу придбати кожух.

Циган, як завидів стілько грошей, то мало му очі не вилізли. Зібралисє люди. А хлоп ті гроші пхає до кишені свої старенької опанчі і мне той кожух руками. Потім бере сє роздягає і мовит циганови:

- Потримай-но мою опанчу. Сам бере кожух і вдягаєтьсє.

Циган з том опанчом боком - боком і драла.

Той замок, що тепер його рештки є в Токах, то за польського королівства належав панам, що жили в Ожигівцях. Токи, то властиво, мали господарські будови і замок. У підземеллях того замку мучилася не одна чесна людина. Бо ті пани, що їх дідько видумав на людську біду, напосідалися на того мужика, як хотіли. І вліті, і взимі, і перед Спаса і по Спасі не було від них спасу.

 

Старий Хміль розказував, що замок у Токах був високий і моцний. Ще хлопцем він бачив, що навколо замку були рови з водою десь до двадцять п'ять метрів глибини. Казав, що останній раз той замок брав Данило Нечай з козаками. Об'їхав здалеку Нечай на коні той замок, виїхав на горбок та добре обдивився, розміркував, а вночі напав.

У кожної людини є своє улюблене місце на землі: рідна хата, кущик бузку біля дому або верби біля річки, затишний куточок в лісі чи вершина горн. Моє улюблене місце - скеля Івана Франка, що на наших Медоборах. Тут приховане щось таємниче, привабливе. Адже тут відпочивав сам Великий Каменяр. Тому, мабуть, немає трави запашнішої, як над цією прадавньою горою. Піднімаюсь вверх - з вершини видно моє рідне село Остап'є. Навертаються думки про долю рідного краю, своїх земляків, бо бачу згори те, що внизу не видно. Приглядаюсь до закам'янілих відбитків в скелях, оглядаю місця, де були природні печери, і думаю, що на цій землі тисячоліттями  відбувались різні події в житті людей.

Колись тут плескались води Сарматського моря, а потім мої предки облюбували собі місце для проживання під мальовничими скалами, мабуть, розуміючи красу довкілля. Багато років тому село Остап'є було маленьке, зі всіх сторін оточене непрохідними заростями, лісами. Дуби у лісах були такі, що п'ять чоловіків, узявшись заруки, не могли їх обійняти.

Випадкова стаття

  • Кухарук Богдан Степанович
    (03.05.1940р., с.Гущанки Підволочиського р-ну) – диригент, хормейстер, діяч культури. Заслужений працівник культури УРСР (1988р.). Лауреат республіканського конкурсу ім..С.Крушельницької…
    11/05/2011 - 12:трав.
  • Агапіт
    (в миру Гуменюк Павло Зіновійович) - Єпископ Вишгородський, народився 23 травня 1980 року в селі Новосілка Підволочиського району…
    23/06/2011 - 08:черв.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук