Бібліо-новини

Vivat, авторе!!!

21-11-2018 Hits:62 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

  18 листопада відбулася репрезентація книги нашого земляка, педагога, журналіста, письменника Богдана Берези "Hometend: люди і долі", за участю ведучої поетеси Оксани Жук.

Детальніше...

День миру

11-10-2018 Hits:65 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

21 вересня, з нагоди відзначення Міжнародного дня миру, Підволочиська центральна бібліотека спільно з працівниками юстиції провела годину миру. Присутні мали змогу познайомитись з історією запровадження і традицією відзначення цього свята, взяти...

Детальніше...

Незламний дух

04-09-2018 Hits:140 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять людини, життя і творчість якого стали для багатьох українців дороговказом у житті – Василя Стуса. Саме в ніч з 3-го на 4 вересня 1985 року він загинув...

Детальніше...

Великий Каменяр

31-08-2018 Hits:225 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

27 серпня – народився Іван Франко. Історія Підволочищини тісно пов’язана з Великим Каменярем. Будучи активним громадським діячем він неодноразово перебував тут, виступав на передвиборних вічах як кандидат до австрійського парламенту. Підволочищина...

Детальніше...

Історичний екскурс у бібліотеці

31-08-2018 Hits:131 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Україно! Ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Громотить над світом люта битва За твоє життя, твої права! – цими словами Василя Симоненка розпочався історичний екскурс «Живи та міцній Українська державо» у Підволочиській...

Детальніше...

Краєзнавчі зустрічі

24-05-2018 Hits:229 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

18 травня читальний зал центральної бібліотеки зустрічав поважних гостей нашого краю. Адже тут відбулися краєзнавчі зустрічі з авторами книг про свої рідні села, про відомих та знаменитих людей Підволочищини під...

Детальніше...

Книга в подарунок

24-05-2018 Hits:170 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Книга – найкращий подарунок для бібліотеки, а особливо від автора – земляка. Днями, до фондів центральної бібліотеки надійшла книга уродженця с. Козярі Підволочиської району Зиновія Осінчука «З далеких мандрів повернувшись».

Детальніше...

На Чорнобиль журавлі летять

02-05-2018 Hits:244 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

"З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, пари, уламки перекрить, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп...

Детальніше...

Поетичні зустрічі

02-05-2018 Hits:213 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Чому слухаючи поезію сильніше б’ється серце і захоплює подих? Звідки в душі людини народжуються поетичні рядки? Ці та інші питання зібрали любителів поезії на зустріч із непересічною людиною, поетесою з...

Детальніше...

Всесвітній день письменника

03-03-2018 Hits:250 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Сьогодні, 3 березня, свято всіх діячів літератури – Всесвітній день письменника. Історія свята    У 1921 році було створено ПЕН-клуб. Назва організації – абревіатура, утворена першими літерами англійських слів poets- поети, essayists...

Детальніше...

Філософія серця

28-02-2018 Hits:335 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Олександр Степанович Курбас, або Лесь Курбас, як його шанобливо називали друзі і навіть супротивники – видатний український режисер світового рівня. Його ім’я стоїть нині поряд із такими видатними іменами, як...

Детальніше...

Чарівне почуття - кохання!

14-02-2018 Hits:345 Бібліо-новини Адміністратор - avatar Адміністратор

Кохання… Часто це почуття неможливо описати. Звідкіля воно взялося в людському житті? Вчені доводять, що воно існувало ще за часів первісних людей.  Безліч філософів, письменників, художників, музикантів — людей, на яких...

Детальніше...

Завітайте

01Прочитати книгу, журнал, газету.

02Взяти документ додому.

03Зробити замовлення локументів з инших бібліотек.

04Взяти участь у масовому заході.

05Цікаво і корисно провести вільний час у гуртках і клубах за інтересами.

06Користуватися каталогами, картотеками, різногалузевими довідковими виданнями.

07Скористатися сценаріями масових заходів.

08Безкоштовний достум до інтернету .

Пропонуємо

01Зробити замовлення локументів з инших бібліотек.

02Отримати бібліографічну довідку чи консультацію з будь-якого питання.

03Отримати попереджувальну інформацію до знаменних дат і подій.

04Отримати інформацію по замовленій темі, в тому числі поштою чи по телефону.

05Надаємо послуги громадянам з особливими потребами за місцем проживання.

06Отримати інформацію про діяльність органів державної влади у Пункті доступу громадян до інформації органів державної влади.

Підсумки – 2012: погляд 11 критиків

Наприкінці року кожен із нас намагається озирнутися назад на все те добре й цікаве, що було прожито. «ЛітАкцент» також пропонує в останні дні 2012-го глянути на книжковий рік, що минає. Ми попросили наших критиків, матеріалів яких є вдосталь на сайті, коротко підбити підсумки літературного року. А читачів запрошуємо приєднуватися до сказаного.

Віктор Неборак

Віктор Неборак

З-поміж видань сучасної української прози я б відзначив книги Василя Ґабора «Про що думає людина» (Львів: ЛА «Піраміда», 2012) та Юрія Винничука «Танґо смерті» (Харків: Фоліо, 2012). Складається враження, що В. Ґабор як письменник – на відміну від Винничука – не переймається успішністю чи неуспішністю власних творів, хоч як видавець підлягає суворим ринковим вимогам. У його серії «Приватна колекція» опубліковано вже понад сотню книг, оригінальних і перекладних. Найсвіжіша антологія, упорядкована В. Ґабором разом з Марією Ревакович, – «Нью-Йоркська група» (Львів: ЛА „Піраміда”, 2012). Це важлива книга для тих читачів, які цікавляться модерністичною українською літературою, путівник по її ще й досі не надто обжитих просторах. Хоч дехто з «нью-йоркців» вважає, що українські читачі не надто цікавляться творчістю Групи, антологія свідчить, подаючи бібліографію до кожного автора, що публікацій і окремих книг вийшло таки чимало.

З-поміж видань сучасної української поезії виділю дві перші книги з серії «Українська Поетична Антологія», упорядковані Іваном Малковичем, а саме – Ліна Костенко «Триста поезій» і Тарас Мельничук «Князь роси» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012).

Належить звернути увагу на високу поліграфічну якість цих видань. Рідкісною з’явою на полицях книгарень є книги поезій Олега Лишеги. Тому важко не помітити великоформатну книгу в супері – Олег Лишега «Великий міст» (Львів: ЛА «Піраміда», 2012). Це найповніше на сьогодні зібрання поезій Лишеги. До цих видань ще варто додати книгу знакового українського поета, якого, на жаль, уже немає з нами, – Ігор Римарук «Божественний вітер: останні вірші» (Чернівці: Букрек, 2012).

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/12/29/pidsumky-2012-pohljad-krytyka/">ЛітАкцент</a>

.

Сучасна українська критика довела своє існування завдяки ваговитому томові «Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську літературу»(К.: Темпора, 2012) – дев’ятнадцять критиків подають двадцять літературних портретів. Розгорнувши сторінку зі Змістом, легко переконатися, що так сталося зовсім не тому, що хтось із критиків портретував аж двох письменників. Справа складніша, та зовсім не заплутана.

Євген Стасіневич

Євген Стасіневич
Книга, що згадується першою, коли думаю про свої цьогорічні читацькі вподобання, — це, без сумніву, мемуари Салмана Рушді «Джозеф Антон». Вони буцімто мають вийти українською влітку 2013-го. Якщо так – тішуся, бо читачі отримають першокласну автобіографію, в сюжетному осерді якої – смертний вирок автору за публікацію роману «Шайтанські аяти», що призвів до більше як десятиліття переховувань, цілодобової боротьби з власним страхом, численних сімейних катастроф і подиву гідної творчої активності. Відвертість автора щодо себе самого місцями вражає глибинно. Книга грубезна – близько восьмиста сторінок, але як підкрадається кінець просто непомітно! Вихід українською вже другої казки Рушді «Лука і вогонь життя» (після «Гаруна і моря історій») є обнадійливим «симптомом» нашого книговидавництва. Маю намір найближчим часом написати з цих приводів матеріал на «ЛітАкцент».

Та не самим лише Рушді приваблює британська література: нова збірка есеїв Джуліана Барнса «Крізь вікно» й обласканий критиками цілого світу роман-тріумфатор цьогорічного Букера «Внесіть тіла» Гіларі Мантел також серед моїх фаворитів.

Постійно радують північні сусіди (літературно, звісно) – і перекладами, і власним продуктом. З перших відзначу книгу шведського письменника і вченого-славіста Бенгта Янгфельда про Володимира Маяковського «”Я” для мене замало»: по-хорошому ревізіоністський і захопливо написаний текст. Із художньої літератури згадаю «Інші барабани» Лєни Елтанг, що відкривають для російської літератури, по суті, новий жанр. Сподобалася «Радянська література. Короткий курс» знаного Дмітрія Бикова – своєчасна, хоч і вельми проблемна штука.

Найінтенсивнішу внутрішню роботу серед українських книжок викликало, очевидно, «Танґо смерті» Винничука. І без жодних нагород тут би для мене нічого не змінилося. Книга листів і збірка літературно-критичних нарисів Бруно Шульца – лектура дещо специфічна, але свою порцію задоволення я отримав і від неї. Згадується, зрозуміла річ, ще багато чого, але лише згадується. Так, принагідно.

Отже, 2012-ий був для мене радше роком якісного нон-фікшну, аніж приголомшливих художніх текстів. Однак, геть не жаліюся.

Тетяна Трофименко

Тетяна Трофименко
Так склалося, що для мене більшість яскравих літературних вражень 2012 року була зумовлена професійною діяльністю – це заходи, котрі проводив Харківський літературний музей із нагоди певних дат. Цікавим був проект «Поезія в метро»; вдалою можу визнати спробу проведення фестивалю «Київські лаври» у Харкові, зокрема під час акції «Ніч у музеї» – сподіваюся, наступного року ця співпраця продовжиться; варті згадки «сковородинівські» заходи, насамперед під час Львівського форуму книговидавців, які проводилися спільно з літературно?меморіальним музеєм Г. С. Сковороди; наукова конференція та виставка до ювілею Миколи Куліша.

Що ж до власне «книжкових» вражень, то для мене книжкою року, безперечно, є «Хліб із хрящами» Михайла Бриниха – досконалий експеримент зі змістом і формою, спроба нового погляду на дражливу історичну тему і, як завжди, геніальний стьоб над нашим сьогоденням, котре багато хто сприймає надто драматично. До якісних жанрових текстів можу віднести романи «Червоний» Андрія Кокотюхи та «Бот» Максима Кідрука – це саме вона, та давно омріяна масова українська література, цікава для якнайширших верств читачів. Гарні враження справив роман Лариси Денисенко «Відлуння: від загиблого діда до померлого», а справді яскравим завершенням літературного року стала збірка новел Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль» – філігранно опрацьовані тексти, що дають багату духовну й інтелектуальну поживу.

Андрій Дрозда

Андрій Дрозда
Як відомо, літературний рік у нас не збігається з календарним. Подією, з якої всі починають новий книжковий відлік часу, є львівський Форум видавців. Цього року Форум знову виглядав потужно й динамічно, тож знову доводилося вибирати між сотнями читань, презентацій тощо. З моїх форумних вражень відзначу передусім зустрічі з молодими талановитими представниками львівської плеяди перекладачів зі скандинавських мов Левком Грицюком, Юлією Вандою-Мусаковською та Софією Косарчин, а також із поеткою та перекладачкою боснійської літератури Катериною Калитко.

Серед видавничих новинок цього року привертає увагу поява багатьох антологій тематичної есеїстики на різний смак («Соломонова червона зірка», «Тотальний футбол» etc) та поезії («М’якуш, або Антологія смакової поезії», «Шоколадні вірші про кохання» etc). З цього погляду, літературний рік можна оголосити роком «комерційних» антологій.

Окремо хочу згадати свіжу антологію «Нью-Йоркська група», упорядниками якої стали Василь Ґабор та Марія Ревакович, – важливе видання для пошановувачів українського модернізму. Увагу літературознавця та критика привертають ще дві новинки у «Приватній колекції» Ґабора – видання вибраних статей та есеїв Богдана Рубчака та Юрія Тарнавського.

Для елітарної літератури 2012-й видався роком повернень знаних імен, натомість у літературі масовій «вистрілили» нові автори. Феномен Мирослава Дочинця став для багатьох несподіваним, та й успіх книги «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш теж супроводжувався гучними обговореннями. Тож видається, наш масовий читач потребує оптимістичних текстів із настановою на пошук гармонії та щастя, хоч би якими розмитими здавалися нам ці поняття.

Анастасія Левкова

Анастасія Левкова

Найважливішою книжкою, що вийшла цьогоріч, для мене є романізовані біографії Віктора Петрова-Домонтовича; я рада, що поступово ксерокопії з малодоступних видань, із яких перечитую романи й оповідання цього автора, рядоположного з усесвітньо важливими мислителями і стилістами, стають неактуальні, бо з’являються перевидання його творів.

Люблю якісну репортажистику про країни, і з того, що перекладено в 2012-му, найбільше сподобався Вітольд Шабловський «Убивця з міста абрикосів» про Туреччину — детективний метод викладу в репортажистиці (як у Щиґела, а Шабловський манерою письма на Щиґела дуже схожий) мене захоплює, хоч самого жанру детективу уникаю.

Непоміченою для широких читацьких кіл — а даремно! — пройшла книжка ірландського автора Гюґо Гамільтона «Люди з веснянками» — цей автобіографічний твір можна назвати романом про спогади і про любов до батьків і батьківщини, нерозривно змішану з болем.

Прочитавши, буду перечитувати Януша Корчака («Право на повагу»), який не тільки пише про дітей, а й дорослим говорить правду про них самих — часом дискомфортну, але через це ще більш важливу.

«Історії про троянди, дощ і сіль» Дзвінки Матіяш — для мене наче молитва, їх теж перечитуватиму. Люблю елегантний стиль Володимира Даниленка — і цьогорічні його повісті з «Тіней в маєтку Тарновських» не розчарували.

Та що там говорити, стільки чудових і важливих книжок у світі — давніших і сучасних, зарубіжних і українських, якась мізерна частка видана або перевидана цьогоріч — спасибі на цьому, чекаємо більшого.

Олег Коцарев

Олег Коцарев

Якщо взяти до уваги, що надворі економічна, суспільна, структурна, політична і ще бозна-яка криза, то літературні враження 2012 року далеко не найгірші. Багато цікавих книжок і подій.

Наприклад, «Танго смерті» Юрія Винничука («Фоліо»), котре зараз в усіх на вустах. Дуже симпатична книжка! Плюс якоюсь мірою «соціально актуальна», хоч для мене це й не надто важливо, але я знаю, що це важить для багатьох українських читачів. От тільки порівняння з Борхесом та Еко не надто доречні.

Тим, хто такі порівняння робить, я би радив почитати, наприклад, цьогорічний переклад «Таємничого полум’я цариці Лоани» Умберто Еко (теж «Фоліо»). Геть інше письмо! Наскільки я розумію, там є запитання до перекладу, але результат – тобто український текст – усе одно надзвичайно цікавий і гарний. Щоправда, фінальна частина книжки мені сподобалася значно менше, ніж усе інше…

У поезії це був рік Анни Малігон – у неї вийшло відразу дві книжки. Одна – «Переливання крові» — в «Зеленому псі». Друга – «Покинутим кораблям» — у «Смолоскипі». Хоч би як сприймалася багатьма читачами, критиками й літературознавцями сучасна українська поезія, тут перед нами переважно римована, силаботонічна інтимна лірика, що, насправді, є свідченням здорової різноманітності нашої молодої поезії. Вірші Малігон дуже емоційні, в їхніх метафорах домінує психологізм. А смуток і безвихідь окремих сюжетів надійно компенсується мелодійністю.

А ось Павло Коробчук, відомий молодий поет, став прозаїком. Видав у «Твердині» чи то роман, чи повість «Море для шульги». Я ще тільки почав читати, відгуки є різні, але ясно, що це помітна подія і що це не попсова проза.

Яскравими для мене виглядають і результати цьогорічного літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». Може, це мені так здається тому, що я там тепер у журі? :) Так чи інакше, в поезії там цьогоріч перше місце отримав Мирослав Лаюк, котрий нині звучить скрізь і всюди. Навіть на «Коронації слова» він отримав відзнаку за п’єсу (що теж важливо – не надто поширений жанр у сучасній українській літературі). На другому місці опинилася взагалі досі нікому не відома, але вельми талановита Світлана Лісовська, а також перспективний веселий автор Михайло Жаржайло. У прозі ж перемогла Анна Рибалка з цікавою, дещо стилізованою під Середньовіччя повістю.

Ще можна згадати «вихід із підпілля» Олени Гусейнової. Книжка її віршів «Відкритий райдер» («Ярославів Вал») вийшла після мало не десяти (все-таки трохи менше) років мовчання, і це книжка, варта уваги.

Важливо, що продовжувалося перевидання творів нашого напівзатонулого ХХ століття. Це я кажу в першу чергу про вибрані твори Богдана-Ігоря Антонича (адже його академічне видання, наскільки відомо, вже розкупили) та Олекси Слісаренка у «Смолоскипі». Там само з’явилась антологія творчості політв’язнів «Поезія із-за ґрат». У ній, звісно, багато речей суто публіцистично спрямованих (саме це сподобається більшості тих, хто придбає книжку, в нинішніх умовах вона відіграє підбадьорливу роль), але є й речі значущі в естетичному сенсі.

До речі, про ХХ століття. Однією з розширених у часі літературних подій 2012-го став проект «Рік Семенка», ініційований поеткою Любов’ю Якимчук до 120-річчя від народження Михайля Семенка, першого і головного українського футуриста. Під цією егідою відбулися різноманітні читання, публікації та інші заходи.

Не можна не відзначити й поетичну серію від «Meridian Czernowitz»: книжки Остапа Сливинського, Дмитра Лазуткіна, Григорія Семенчука та Андрія Любки.

Я розумію, що всього не згадав, а отже, справи рухаються.

Оксана Щур

Оксана Щур

Зараз здається, що у 2012 році було дуже мало знакових книжок, достатньо просто хороших видань і багато літературних подій, включно зі скандалами.

Що далі – то очевидніше: мало лише написати твір та знайти видавця. Треба працювати й у інших напрямках, бо на стелажах крамниць книжка губиться не менш безнадійно, ніж файли в інтернеті. І тому й письменники, й видавці, й культуртрегери невпинно працюють над тим, щоб про літературу говорили, писали, полемізували. У календар подій зацікавлених культурою відтепер вписався Книжковий Арсенал – у 2012 багато хто називав його конкурентом та альтернативою львівському Форуму Видавців (хоча все ж здається, що це події різних форматів і масштабів).

Ще спостереження: звичкою учасників довколалітературної фейсбук-спільноти стало висловлювати усе, що на думку спаде, в коментарях та статусах, а потім жваво обговорювати; літературні дискусії у такому форматі динамічніші, ніж на сторінках преси, та й відходять у минуле набагато швидше. Втім, українська інтелігенція здебільшого сприймає фейсбук-полеміку надто серйозно, і тільки окремі персонажі вивищуються до інтелектуальних провокацій тусівки.

А ще з’явилося багато видань «із нагоди»: про Скороводу, Корчака, Шульца… Навіть до Євро ми підготувалися і «Письменниками про футбол», й інтернаціональним «Тотальним футболом», і біографією Олександра Скоценя, і перекладними книжками. Багато з них виявилися необхідними для заповнення чергових незаповнених ніш, але не сенсаційними. Так само, як і ті кілька очікуваних текстів відомих та улюблених авторів, які нам запропонували протягом року. Ні, нас, читачів, не розчарували. Але й не здивували. Прориву не відбулося.

Ігор Котик

Ігор Котик

В моїй суб’єктивній ієрархії книжкою року є збірка «Телефонуй мені, говори зі мною» Ярослава Мельника. Можна сказати – відкриття року. Адже це перша прозова книжка автора українською мовою. Подібної метафізичної прози у вітчизняному письменстві обмаль – традиційно українські прозаїки стоять по коліна в соціальному багні, а тут з’явився хтось, чиє перо підноситься над тимчасовим. Мабуть, не випадково, що з’явився він з-за кордону, з країни, в якій люди не сушать собі голову з ранку до вечора, як прогодувати сім’ю.

Місцями дуже мені сподобалася книжка Володимира Діброви «Чайні замальовки». Окремі тексти у ній потрясаючі, та, на жаль, сусідують вони з досить посередніми.

Двояке враження справив нашумілий роман Юрія Винничука «Танго смерті». Мені здається, що коли б автор трохи обмежував себе у використанні перевірених винничуківських складників успіху, то книжка б від цього виграла. Але й у такому форматі, в якому роман вийшов, я бачу в ньому більше позитиву, ніж недоліків.

Як людина, яка з симпатією ставиться до творчості Нью-Йоркської групи (особливо Тарнавського), не можу не відзначити вихід у серії Василя Ґабора «Приватна колекція» відразу трьох книжок НЙГ: антології, збірки літературознавчих есеїв Богдана Рубчака і збірки розмаїтих есеїв Тарнавського.

У поезії відкриттів для мене не було. Були справджені й несправджені надії. Традиційно багато чекалося від нової збірки Сергія Жадана. Проте ті великі сподівання виправдали лише вірші з першого розділу. Останні два розділи у книжці просто зайві. Тож можна сказати, що «Вогнепальні і ножові» принесли більше розчарування, ніж захоплення.

Виправдали надії Олег Лишега (книжка зібраних поезій «Великий міст») і Остап Сливинський (нова збірка «Адам»). Втім, тут горизонт сподівань був обмеженішим.

Відрадно, що Іван Малкович видав вибране Тараса Мельничука – поета, котрого не варто забувати.

Роксоляна Свято

Роксоляна Свято
У моїх підсумках літературного року прочитані книжки (звісно, не всі, а ті, про які хотілося би пам’ятати) важать більше, ніж різні літературні події – фестивалі, премії чи, тим паче, «скандали» (останні, до того ж, рідко стосуються тих тем, текстів або й авторів, про які / яких особисто мені хотілося б дискутувати).

Що ж до книжкових вражень, то згадаю передусім про ті видання, про які говорилося не надто багато, хоч вони, як на мене, заслуговують на читацьку увагу.

З книжок українських авторів це: «пірамідівське» найповніше видання поезій Олега Лишеги «Великий міст» (не згадати його не можу ще й тому, що йдеться про одного з моїх улюблених поетів). Нещодавно розпочату Малковичем серію «Українська поетична антологія» назвала б ледь не еталонною в своєму жанрі – і за поліграфічною якістю видань, і, головне, за якістю роботи «редактора-упорядника» (у видані 2012-го збірки Тараса Мельничука і Ліни Костенко ввійшли тексти, які вважаю справді найкращими в обох авторів). В прозі приємною для мене несподіванкою вже зовсім наприкінці року став дебютний роман Оксани Форостини «Duty Free» (хоч активніше про нього заговорять уже, мабуть, 2013-го). Також потішила – і добіркою текстів, і несподівано доброю для українських поетичних збірок поліграфією та дизайном – книжка Олени Гусейнової «Відкритий райдер».

Щодо перекладних видань, то обмежуся лише найповерховішим переліком (бо насправді хотілося б згадати тут значно більше книжок). Австрійська література: «Вивезена» Йозефа Вінклера (переклад Н. Ваховської). Німецька: «Ось іде людина» Александра Ґранаха (переклад Г. Петросаняк). Польська: «На високій полонині» Станіслава Вінценза (переклад Т. Прохаська); переклад прози Бруно Шульца Юрієм Андруховичем («Цинамонові крамниці та всі інші оповідання»); «Похвала неконсеквентності» Лєшека Колаковського (переклад Богдани Матіяш). З дитячої літератури: «Тоня Ґліммердал» сучасної норвезької авторки Марії Парр (переклад Галини Кирпи). А також низка перекладної есеїстики, зокрема, книжок у жанрі літературного репортажу (Яцек Гуґо-Бадер, Ришард Капусцінський, Вітольд Шабловський, Анна Лєна-Лаурен та ін.).

Із не перекладених українською книжок двома найочікуванішими книжками 2012-го для мене були: автобіографічний роман Салмана Рушді «Джозеф Антон» («Joseph Anton: A Memoir») про життя письменника після оголошення фетви; «Інші барабани» («Другие барабаны») російської письменниці з Вільнюса Лєни Елтанґ – роман, що завершує умовну трилогію письменниці.

Володимир Пузій

Володимир Пузій

Мабуть, найбільше 2012-й запам’ятається тим, що саме в цьому році пішли з життя три знакових постаті у світовій фантастиці: Рей Бредбері, Гаррі Гаррісон та Борис Стругацький. Абсолютно різні письменники і абсолютно різні за характером люди, але вони зробили надзвичайно багато для світової фантастики та й для літератури взагалі.

Особисто для мене минулий рік став роком подорожей і здійснення давніх мрій. Мені вдалося побувати на острові Джерсі, в зоопарку, який був заснований письменником та науковцем Джеральдом Дарреллом. Я мав честь познайомитися із Джорджем Мартіном та Крістофером Прістом. Вкотре поспілкувався із Анджеєм Сапковським. Абсолютно несподівано для себе потрапив до Вірменії, познайомився із молодими вірменськими та грузинськими поетами, у результаті навіть зробив підбірочку перекладів їхніх творів. А ще ж були «Київські лаври» та Львівський форум видавців!..

Продовжую знайомство із сучасною польською фантастикою, зокрема, відкрив для себе твори Роберта Вегнера, Анни Каньтох та Рафала Кошіка. Вкотре впевнююсь, що ми багато втрачаємо через те, що цю літературу в нас майже не перекладено. Сподіваюся, незабаром вийде таки переклад одного зі знакових романів, «Інших пісень» Яцека Дукая, — і це приверне увагу читачів та видавців до польської фантастики.

Джуліан Барнс, Кормак Маккарті, Томас Пінчон, Салман Рушді, Джонатан Франзен, Мо Янь… — це лише ті прізвища, які першими спадають на думку, якщо говорити про важливі для мене мейнстрімні книжки. Власне, Мо Яня ще дочитую, але уже розумію, що обов’язково стежитиму за його творчістю.

Загалом, як на мене, рік був досить насичений на події та приємні літературні відкриття. Чимало заплановано на наступний — але побачимо, що з цього всього відбудеться насправді.

Олена Галета

Олена Галета

Книжки, про які говоритиму, не є остаточною вибіркою, яка вичерпно представляє 2012 рік, – хочу назвати найперше ті, які збираюся дочитувати й перечитувати наступного року. Ті, що з?явилися вже під сам кінець року, а тому навряд чи увійдуть до майбутніх книжкових рейтингів, відкреслені новорічною межею.

Найперше, 2012 рік став для мене роком Нью-Йоркської групи. В Україні з?явилося аж кілька видань: відзначена на Форумі видавців “Нью-Йоркська група: антологія прози, поезії та есеїстики” в упорядкуванні Марії Ревакович і Василя Ґабора, монументальна, поетична й академічна; збірка нарисів про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність “Persona non grata” Марії Ревакович, книга статей і розмов Юрія Тарнавського “Квіти хворому” і “Міти метаморфоз, або Пошуки доброго дому” Богдана Рубчака – так довго очікуваного і так мало знаного в Україні, саме через брак окремих видань його творів. Моє відкриття українського модернізму починалося колись з його статті “Пробний лет”, написаної як передмова до книги творів Остапа Луцького, і згодом передрукованої в антології поезії молодомузівців “Розсипані перли”. А зараз перечитую його і знову вчуся, як писати добру літературну критику.

Ще одна книжка, цього разу художня – “Ладанові дерева” Левона Хечояна у перекладі Анушавана Месропяна. Така ця проза ощадна й водночас відверта, ніби створена саме для читання у часі передріздвяного посту. Завжди мала острах перед такими книжками, не чулася до них готовою.

За ці книги уболіваю, аби їх не пропустили. Аби вони знайшли собі тих, кому призначені для читання.

Джерело: ЛітАкцент

Випадкова стаття

  • Крон Едмунд
    16.11.1901р.; смт Підволочиськ – 18.10.1976р.; м. Варшава (Польща) -  польський актор, режисер, театральний діяч. В 1951-1962рр. – директор…
    30/06/2011 - 12:черв.
  • Паздрій Богдан
    (08.02.1904р., с.Нове Село, нині Підволочиського р-ну – 20.03.1975р., м.Філадельфія США) – актор, режисер. Працював у мандрівних галицьких театрах:…
    10/05/2011 - 09:трав.

Контакти

  • homeПідволочиська ЦБС
  • phone(03543) 2-10-38, 2-25-41
  • mailbiblioteka_pidvol@ukr.net
  • map вул. Шевченка, 7, м. Підволочиськ
  •           Тернопільська область, Україна 47800

Пошук